– Посуд? Ти серйозно? – Я не хочу отримувати на день народження речі, на яких потім готуватиму вечерю! – Та інша б раділа! – Тоді знайди іншу, Славо, і радуй її
– А мені ти що купив? – Запитала Тетяна, коли за чоловіком зачинилися вхідні
Вони були тут учора. І позавчора. І три дні тому. У твоєї мами що, інших справ немає? — А що такого? Будинок великий. — Причому тут розмір будинку?
— Уявляєш, знову приходили! — Ксенія різко поставила тарілку на стіл. — І знову
— А це точно «фітнес»-клуб? — задумалася Люда. — Може, клуб, але не для спорту, а чимось іншим там чоловіків розважають? У якому стані він приходить додому? — Утомлений. — Прямо змучений? — Ну ні. — А шкарпетки, майки пітні приносить?
— Маша?! — Ернест не міг повірити своїм очам. — Що ти тут… Що
— Коли я жила у своїй квартирі… — Ви більше не живете у своїй квартирі! — різко перебила жінку Маша. — Ах, то ти мені знову нагадуєш, що моя рідна дочка вигнала мене з дому?! — зло засопіла Вероніка Павлівна
— Маша!!! — волала свекруха на всю квартиру з самого ранку. — Ти знову
– Іро, це Марія Павлівна, твоя сусідка знизу. Якщо ти не зачиниш свій вертеп, я знайду на тебе управу! Моєму терпінню прийшов кінець
– Іро, це Марія Павлівна, твоя сусідка знизу. Якщо ти не зачиниш свій вертеп,
Чоловік повернувся, і у Тетяни підкосилися ноги. Це обличчя. Трохи старше, із легкою щетиною, але ті самі риси, той самий примружений погляд карих очей, та сама родимка над бровою. Тетяна вхопилася за полицю, щоб не впасти. У голові промайнула божевільна думка — може, їй ввижається через перевтому? Може, це все передноворічний стрес?
Тетяна обережно дістала зі шафи стару фотографію, на якій усміхнений темноволосий хлопець обіймав її,
– Та все ти розумієш, – гаркнув Арсен. – Дитячий садок якийсь розвела! Доросла жінка, а поводишся, як підліток
– Я ж по-дружньому тобі говорю, дівчинко моя, поки ти дров не наламала. Кіра
– Взагалі-то це спільне свято! – Максим почав дратуватися. – Зверни увагу, ти забув запитати мене, чи готова я знову стояти біля плити два дні, а потім відчищати квартиру після новорічного нашестя. Ти дуже зручно прикриваєш свою безвідповідальність словом «спільне»
– Я вирішив, що 28 грудня поїду кататися на снігоходах з друзями. Можливо, навіть
– А моя мама… – він запнувся, – вона просто пішла. Тітка каже, що вона була занадто молода, щоб бути мамою. Але ж інші мами теж молоді, і вони не йдуть
Шкільний актовий зал гудів від дитячих голосів. Костя сидів у самому дальньому кутку, нервово
– Ні, мамо, не розумію! Зовсім не розумію! Ти два роки просила мене приїхати! Два роки казала, що сумуєш за онуком. Я взяла відпустку, Сашко взяв відпустку, ми купили квитки, купили подарунки. – Семен щодня питає, коли побачить бабусю. І лише тепер з’ясовується, що твій Анатолій не хоче бачити нас у себе вдома!
– Ох, Ірочко, ну коли ж ви приїдете? Я ж Семена два роки не

You cannot copy content of this page