Зінаїда видавала заміж дочку. Гостей було небагато, людей тридцять п’ять, – майже всі родичі та друзі нареченого.
Дочка Лариса була прекрасною, як усі нареченої. Для Зіни її раннє заміжжя у дев’ятнадцять років стало несподіваним.
Вона все-таки сподівалася, як усі матері слухняних і добрих дівчаток, що Лариса спочатку закінчить університет, а потім…
Але вийшло, як вийшло. Дочка на другому курсі, наречений Слава на останньому. Вони вирішили одружитися і крапка. Слава вважав життя без реєстрації не серйозним, його дівчина гідна стати дружиною одразу і назавжди!
Колишній чоловік Зінаїди, батько Лариси, на весілля не прийшов, хоч і був запрошений. Щоправда, подарував доньці деяку суму, – дякую і за це.
Минуло вже п’ять років, як він пішов із сім’ї, до спілкування з дочкою не рвався, обмежувався аліментами через бухгалтерію.
Весілля у самому розпалі. Все було чудово, тамада знав свою справу. Зіну бентежив один із гостей, здається, далекий родич нареченого, – він не зводив з неї очей.
В якому місці зали вона не знаходилася, відчувала на собі його погляд. Цей погляд буквально “свердлив”. Вона навіть розгнівалася, – як сміє цей хлопчик так дивитись на неї?
Зазвучала музика вальсу, танець рідкісний на сучасних молодіжних урочистостях, його танцювати мало хто вміє.
Зіна любила вальс, і з радістю пішла танцювати з тим самим хлопчиком, на якого п’ять хвилин тому гнівалася за його пильні погляди. Він танцював божественно.
Вони були найкрасивішою парою в середині кола. Зіна й так добре виглядала, а сьогодні вже здавалася сестрою, а не матір’ю нареченої.
Красива сукня смарагдового кольору струменіла по її стрункій фігурі, недбало-модна молодіжна зачіска, блиск в очах, робили її чарівною.
– Де ж ти так навчився танцювати? – спитала його Зіна, коли він проводжав її після танцю.
– Я багато років займався бальними танцями. У мене око наметане, я відразу зрозумів, що краще за Вас тут ніхто не танцює, – з усмішкою відповів він.
Всі інші танці Антон, вони познайомилися, танцював лише із Зіною. Він не відходив від неї, щоб не запізнитися із запрошенням на наступний танець. У Зіни трохи паморочилося в голові від ігристого і відчуття незвичайної легкості, як у молодості.
– Ну і що, що молодий, я хоч натанцююся до упаду, коли ще доведеться? – думала вона.
Після весілля Лариса з’їхала від матері до чоловіка. Квартиру поки що вони орендували. У Зіни закінчилася тижнева відпустка, і вона вийшла на роботу.
Зіна була дуже здивована, коли після закінчення робочого дня побачила біля будівлі соцзахисту, а вона працювала саме там, Антона з букетом квітів.
– Ти навіщо тут, та ще й із квітами? Мене завтра всі колеги на сміх піднімуть, питатимуть у якому класі навчається твій кавалер? – обурилася Зіна.
– Я після університету вже працюю. Мій робочий день закінчується на годину раніше, і у мене виникло палке бажання побачити Вас.
– Координати взяв у Вашої дочки, ось. Не так вже й молодо я виглядаю поруч з Вами, мені двадцять п’ять років, між іншим, – ображено відповів Антон.
– А мені сорок, між іншим, – відчуваєш різницю? Я чесно попереджаю тебе, не йди за мною! Не марнуй свій час! Озирнися, стільки молодих і красивих дівчат навколо, – і Зіна рішуче попрямувала до автобусної зупинки.
– Вам сорок років? Не може бути! Ну, навіть якщо й сорок, нічого страшного. Я любитиму Вас у будь-якому віці, і ніхто мені не заборонить, – навіть Ви!
– Я тепер вірю в кохання з першого погляду, – як побачив Вас на весіллі, так і пропав, – квапливо казав їй Антон, крокуючи слідом.
Антон став зустрічати Зіну щодня, він доїжджав з нею автобусом до її будинку, і повертався до себе. Він нічого від неї не вимагав, був надзвичайно галантний і запобігливий.
Чого гріха таїти? Зіні лестило його залицяння, але вона розуміла, що у них велика різниця у віці. Вона не хотіла псувати йому життя, він має зустріти молоду дівчину.
Як би вона не намагалася його відштовхнути, але все ж таки з якогось моменту їхні стосунки стали розвиватися, і в цих відносинах Антон виявив себе, як чуйна, порядна і серйозна людина.
Зіна захворіла на пнев монію, він став піклуватися про неї. По суті, він виходив її. Тоді вона зрозуміла, що з його боку все серйозно, і він її справді кохає.
Такого натиску його почуттів Зіна не витримала і здалася на милість переможцю. А яка б жінка витримала?
Антон зробив їй пропозицію. Дочка із зятем умовляли погодитися, та стати дружиною Антона. Зіна не погоджувалась. Вона була впевнена, що рано чи пізно він її покине.
Вона б і надалі сумнівалася, якби не трапилося неередбачуваного, – вона була при надії. Зіна хотіла позбутися малюка. Яка дитина? У неї ось-ось онуки з’являться. Антон, швидше за все, покине її, і їй одній доведеться виховувати її.
Але Антон перекреслив її плани. Він і його батьки переконали Зіну, що навіть у разі їхнього розлучення вони допоможуть виховати дитину.
Антон та Зінаїда одружилися. Подію цю відзначили скромно і вдома серед найближчих, оскільки фігура нареченої на той час відверто видавала її становище.
Нині їхньому синові Андрію двадцять років. Зіна з Антоном досі разом. У них багато спільних інтересів, а головне, – вони розуміють один одного з півслова,а буває достатньо і погляду. Загалом, вони щасливі у шлюбі.
Є лише одне “але”. Зараз Зіні шістдесят років, а Антону лише сорок п’ять. Зіну так само мучить думка, що вона зіпсувала Антону життя.
А він вважає себе щасливим…
А ви що скажете з цього приводу? Напишіть в коментарях свої думки, щодо нерівного шлюбу. Підтримайте автора вподобайками!
