Я зібрала дітей, щоб оголосити заповіт, майже всім я заповідала по порожньому конверту з дзеркалом усередині, але одному дістався інший конверт.
– Мамо, ми можемо починати? У мене зустріч за годину. У центрі. Розумієш, правда?
– Ти був тим самим чоловіком, який залишив мене біля дверей дитбудинку? – Запитав Роман незнайомця, побачивши на його грудях таку саму родиму пляму
– Ну все, хлопці, мені час! – крикнув Роман, застрибуючи на підніжку потягу, що
– Гони його! Квартира твоя. Вибачиш, а він знову… Я знаю, що це тяжко, але я з тобою! – Сказала свекруха ошелешеній невістці
– Я до мами поїхав, вона терміново просила допомогти. Буду завтра ввечері. Не нудьгуйте.
– Почула, як дочка називає мене “старою коровою”. За годину її речі лежали біля дверей
– Ти виганяєш рідну дочку? В положенні?! – Катя стояла у дверях із валізою,
Таких грошей ми не маємо. Але я візьму кредит. Щоправда, мамі не зможу більше допомагати. – Який кредит? Там же ж проценти платити треба. Ми знайдемо гроші, позичимо в друзів. – Не вигадуй, Ларисо. Які друзі? Друзі є, коли в тебе все гаразд. Хочеш дізнатися, хто твій друг, попроси грошей
Лариса поспішала додому. Вона мала хорошу новину для чоловіка, та що там хорошу, просто
– Все! Мій терпець урвався! – Крикнув Максим, як тільки з Анею увійшли до квартири. – Ти колись навчишся тримати язик за зубами? — А що я сказала? – обурилася Аня. — І ти ще питаєш? — промовив Максим з недоброю усмішкою. — Ти, моя люба, вже всі межі перейшла! Виховуватиму тебе!
– Все! Мій терпець урвався! – Крикнув Максим, як тільки з Анею увійшли до
– І ти пішла побачитись з незнайомим мужиком? За номером телефону, який ти знайшла у старому пальті? Я нічого не прогавила? – Марина свердлила Олену поглядом
– Не піду, навіть не вмовляй! Не розумію я твоєї пристрасті копатися у цьому
– Чудово! Тоді завтра Ви приготуєте нам все свіженьке. – Зраділа господиня. – Я? Взагалі-то, я тут гостя! – Образилася Марина Михайлівна. – Так? А поводите себе як господиня!
– Лідо, мама приїжджає! – схвильований Андрій забіжав заскочив на кухню. – Приїжджає і
– У них що, родичів немає? Навіщо ти привела їх? Шкода тобі… Шкода? А нас не шкода?  Ми самі тут ледве поміщаємось! Завтра ж дзвони в опіку, я тобі сказав! Нехай вони розуміються
– У них що, родичів немає? Навіщо ти привела їх? Шкода тобі… Шкода? А
– Там у тебе вдома паніка. Мама плаче. – сказала Катя. – Вона мені не мама! Але я знайду свою справжню матір. Я знайду! -Як заклинання повторила Аня
– Я вам точно кажу, вона – ця… прийомна. Подивіться, Кулішови – всі світловолосі,

You cannot copy content of this page