– Ви просто тягнете з мене гроші, вам не важливо, що вона вже не зможе видужати. – Ви не праві. Динаміка хороша після останніх процедур
– Що ж ти все лежиш? – Андрій зиркнув на ліжко. Молоденька дівчина в
– Я все бачила, – прошипіла мама, щойно ми сіли в нашу стареньку “дев’ятку”. – Ти вважаєш мене сліпою? Ти весь вечір крутився навколо тієї білявки у червоному
– Я все бачила, – прошипіла мама, щойно ми сіли в нашу стареньку “дев’ятку”.
– За батьком я б доглядала і все б віддала, щоб він був живий! Бачить Бог, він гідний захоплення! А вона… Вона не людина! Вона тварина! І я не хочу мати з нею нічого спільного. Вона мені не мати!
– Анька? Та кому вона потрібна? Нехай їде в дитячий будинок. – Тітко Маріє,
– Ти даруєш синові свою квартиру, навіть не спитавши мене! Тому що це твоє особисте майно? Добре! Але тоді чому моя квартира, в якій ми живемо, раптом стала спільною? – Обурено запитала дружина
Сім років Марина та Денис прожили у її квартирі. Жінка купила цю двокімнатну ще
-Мені дуже шкода твою маму, – дівчина зі смаком прицмокнула чаєм з варенням. – Вона бідолашна нездужає. Зовсім уже нічого робити сама не може. Показувала мені, що навіть смородину не всю зібрала на варення. Дозволила сусідці ягоди зібрати, то та навіть особливо дякую не сказала. Мама сильно нездужає і сумує, звичайно ж. А ще вона дуже переживає, особливо ночами
Ніна Петрівна проживала у невеликому затишному будиночку з великим садом та городом за тридцять
– Сідайте. Що вигадуєте? Дитину будете мучити?
Морозний ранок, небо ще не встигло як слід прогрітися, а траса вже була вкрита
– Не думала, що ти така! Сама на пташиних правах, а командуєш! – Обурено мимрила свекруха
Марина та Микита зустрічалися. Молодий чоловік жив з батьками. Марина винаймала квартиру. Затишна трикімнатна
— Яка ж ти невдячна жінка! Тобі що, шкода порожньої кімнати для мого сина? Для мого онука? Та в тебе серце кам’яне, Марино!
— Забирайтеся звідси! — голос Марини тремтів, як тонка струна, ось-ось готова обірватися. Вона
– Знаю, мій вчинок був не найкращим, але ми, напевно, зможемо все виправити, як справжня сім’я, хіба ні? – Ні! Я вже знайшов собі сім’ю і зрадників пускати назад не збираюся
– А Васька де? Васьки не видно! Куди зникла, куди поділи… – серед натовпу
– Віталік нічого не впізнає, обіцяю! Я мовчатиму, як партизанів. Він схопив мене за талію і притяг до себе. У цей момент зі спальні увійшов Віталік, вийшов і остовпів. Обличчя його було бліде, він стискав кулаки й пильно дивився на брата. Костя відскочив від мене так, ніби його вдарило струмом
– Віталю, ти хоч розумієш взагалі, що діється у тебе під носом?! – обурено

You cannot copy content of this page