Син забіг у квартиру, й з порога закричав: – Мамо, ми з Ганною збираємося
– Аня, ти її годувала? Що вона в тебе весь час плаче, може мокра?
– Та годі тобі! Ну чого ти? Ну, з ким не буває? – Віктор
– Галино Андріївно, теща моя люба, матусю моя! – благав Вася у телефон. –
Того дня ми ховали Раїсу Петрівну. Тиху, непомітну нашу Петрівну, яка все життя, здавалося,
– Мамо, ти ж обіцяла! – З докором простягла Олена, дивлячись на Ірину Сергіївну,
– Олено, привіт! – у слухавці почувся голос батька. – Привіт, тату, – з
– Ноги її в моїй хаті не буде! – кричала Валентина Степанівна синові. –
– Ой, Оленко! Ну красуня ! І не скажеш, що ти в селі живеш.