Ти старієш, Аліно, а я — у самому розквіті сил. Я йду від тебе. Тільки не звинувачуй у всьому себе. Ти нічого не могла змінити чи зробити. Почуттям не накажеш. Сподіваюся, ти зрозумієш це й знайдеш у собі сили жити далі.
– Сергію Геннадійовичу, мені потрібен вихідний на завтра! У нас з чоловіком річниця! Двадцять
Неочікуваний спадок…
– Ось ваша спадщина, Володимир Ілліч – нотаріус махнув рукою в бік великого будинку.
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але так, ніби він щось дуже важливе втратив. А він просто не бачив мами
Коли Паші ще не виповнилося й п’яти, його світ розсипався. Мами більше не було.
– Знаєш, що найстрашніше у старості? Не хвороби, ні… А те, що йдуть усі, з ким прожив життя. З ким було що згадати…
– Знову ця кішка! Весь балкон мені потоптала! – Голос Зої Іванівни, що долинав
— Річ у тім, що у нас є… борг. — Борг? — Крістіна повернулась до нього, не розуміючи, куди він веде. — Ігорю, кажи прямо. Що відбувається?
— Крістіно, нам треба поговорити про гроші, — Ігор відклав телефон і повернувся до
– Світлано, ми з татом і тіткою Надею приїдемо в п’ятницю о четвертій дня. Зустрінеш нас, як завжди? Як завжди. Це означало взяти відгул на роботі, витратити половину зарплати на продукти, перетворити квартиру на музей чистоти, та всі дні грати роль гостинної господині. Дістали…
Світлана читала повідомлення від матері втретє і відчувала, як важчає на душі. – Світлано,
— Я одна тягну всю сім’ю. Плачу за квартиру, за Настині гуртки, за твою машину, зрештою! І я ж винна, що хочу допомогти рідному синові?
Ольга йшла зі стоянки прискореним кроком, раз у раз поправляючи сумку на плечі. Жовтневий
– Я ніколи не схвалювала вибір Віктора. Але потім подумала – гаразд, ти хоч онука мені подаруєш міцного. Здоров’ям природа тебе не обділила. – А він… – свекруха зневажливо махнула рукою. – Твоя копія у всьому. Характером, зовнішністю. Навіть ходить, як ти, голову повертає… Це просто щось…
– Три роки, Олено Віталіївно, – голос Марини тремтів від ледве стримуваного обурення. –
– Ми з батьком все обговорили та вирішили. Квартира дістанеться тому, хто найкраще піклуватиметься про нас! А що, справедливо ж, правда? – Незворушно видала мати
– Ми купили ту трикімнатну не просто так. Знаєш, що саме чудове? – Мати
— Ти хочеш сказати, що просто… віддав мій телефон? Мамі? Без дозволу? — Ну… — Олексій нарешті обернувся. — Ти ж усе одно тільки фотки обідів в Інсту публікуєш
Марія прокинулася рано, ніби хтось прошепотів їй на вухо: «Прокидайся, в тебе біда». Зазвичай

You cannot copy content of this page