Коли Лариса запитала чоловіка, які в нього «справи» у місті, той не приховував. Так, у нього з Мариною стосунки. Чому так склалося? Тому що вона жінка – феєрверк, свято, ураган! Між ними все іскриться, вони можуть посваритися і помиритися кілька разів за вечір, таке напруження пристрастей йому й не снилося. Таку жінку він шукав усе життя, між ними літають флюїди та посуд! Вона – чистий вогонь, а Лариса – стояча вода!
Коли Петро познайомився з Ларисою, ніякої іскри між ними не пробігло, не спалахнули в
-Мамо, я ж на нього дивитися не зможу тепер, – плакала Наталка. -А ти й не дивись! Чоловік не для того щоб на нього милуватися. А для стабільності. Він гроші приносить додому? Приносить! От і все! Багато жінок так живуть і нічого
Наталя була заміжня двадцять років. Вперше Михайло їй зрадив через чотири роки після весілля.
-Поки мама жива була, ти й носа сюди не показував. І на поминки копійки дав. Ми за тебе гірше живемо і останнє віддали. Правда, Світлана? Та кивнула. -Та чорт з ним, Ань, нехай забирає. Там уже ділити нема чого, машина стільки років у гаражі простояла. Я, наприклад, на будинок претендую. У мене дітей четверо, нам у нашій хатинці тісно
– Отже так! – стукнув по столу Михайло. – Мені машина та гараж. Вважаю,
Правда дійсно звільняє! Але якою ціною?
– Тамаро Петрівно, а ви випадково не знаєте, де ваша невістка? – голос колеги
Бабуся прокинулася вже в будинку для літніх людей. Невістка організувала все ретельно, але згаяла один момент…
Свідомість повернулася до Ганни Степанівни раптово. Вона розплющила очі і виявила себе в незвичній
– Не зрозумію я тебе ніяк, донечко, ти ж жінка врешті-решт, у чому бідна дівчинка винна? Ну від іншої жінки і що? Ти ж її ростити будеш, вона тебе потім мамою кликатиме. Ну вийшло так, але ти ж маєш мудрішою бути, любиш чоловіка – полюби і його доньку
Чоловікові зателефонували з опіки й сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не
— Вставай, ледащо! — пролунав голос, різкий, мов удар батога. — Досить валятись, як остання нероба! Над нею, мов тінь із кошмару, стояла Антоніна Павлівна — свекруха, господиня будинку, деспот у хатньому халаті та капцях, немов одягнена для суду над чужим життям
Наталя прокинулася в крижаній темряві, ніби провалилася в бездонну криницю холоду. Її тіло охопила
— звільняйся з роботи й живи коштом дружини. Ти заслужив. — Я так не можу, мамо. Незручно якось. — А чого тут не могти? Незручно йому. Твоя дружина такі гроші заробляє, а ти не можеш? Ми тоді й бачитися частіше зможемо. А то, що ж виходить? Відколи ти одружився, я тебе майже й не бачу
Свекруха дізналася, що невістці підвищили зарплату, і вмовила сина жити коштом дружини. Вадим стояв
– Маріє, терміново! Я зараз у крамниці бачив твою невістку. Вона купувала щурячу отруту. Дві пачки! Каже, миші завелися. Але ж я знаю – немає в тебе жодних мишей! У Марії підкосилися ноги. Ось воно що! Он як надумала будинок прибрати до рук!
– Барончику, друже мій, – зітхнула жінка, виходячи на подвір’я з мискою каші. –
– Мамо, він же не живе тут. Поки у нього немає статусу нареченого. Пропозицію він мені не робив. Хоча дуже хочеться, – трохи сумно відповіла Юля. – Візьми все в свої руки, зроби сама, – пожартувала мама. – Ну ні вже. Не хочу я так. Почекаю.
Юля прокинулася рано. Потягнулася. Який гарний день. Сонечко світить. Вихідний. А ще у неї

You cannot copy content of this page