На заході літнього дня, коли місто огортала задушлива спека, у позашляховику, що повільно повз
Поліна була миловидною, привабливою, молодою жінкою. І все в неї було в сім’ї. Чоловік
– Денисе, – звернулася мама до сина після вечері. – Затримайся. Нам із тобою
Я сиділа на кухні, дивлячись у порожній кухоль. За вікном не перестаючи лив дощ,
Ольга відімкнула двері, затягла через поріг важку сумку, перевела дух. І з кімнати почулося:
– Юлю, невже я заслужила таке ставлення до себе? – плакала Віра Борисівна. –
— Двадцять тисяч на місяць, і я тебе не чіпаю. Живи собі спокійно, –
Під розлогим кущем у зливу сиділо крихітне сіре кошеня, що промокло до кісток. Він
Ірина Іванівна раділа. Її давня мрія стала дійсністю. Вийшовши на пенсію, вона купила будиночок
Після дзвінка свекра ми були стурбовані. Його слова ну ніяк не вкладалися в голові.