– А ти адресою, дочко, не помилилась? Може тобі хатню робітницю найняти, а ще няню? Мені з вами ніхто не допомагав, було вас троє, а я одна. Робота, будинок, прибирання. І пральних машин таких не було. Іноді вночі руками в тазі прала. – Не кажи мені про минуле століття! Краще про онуків подумай…
Тамара Опанасівна чекала вечірній дзвінок від доньки. Не щодня дочка дзвонить, справ багато в
 Кошеня було руде, пухнасте, але худеньке. Тремтіло у руках. Тимко підняв голову, коли побачив нас. Підійшов, понюхав малюка. А потім акуратно взяв його в зуби й поніс у будку. Поклав на підстилку. Ліг поруч, згорнувся довкола. Кошеня пискнуло і пригорнулося до теплого боку. – Дивись, – шепнув Сашко. – Як колись Марта…
– Марто, кинь це! – крикнула я, побачивши, що наша вівчарка щось тримає в
– Ми тебе сімнадцять років годували, одягали, навчали! Тепер твоя черга працюватиме на нас, – сказала бабуся
Лара завжди жила з мамою та бабусею. Тато в неї, звісно, ​​був, але дівчинка
— Розраховувала, мабуть, повеселитися за його рахунок, а йому вже не до гулянок. Та й сплуталася тут із молодим аніматором. Ось він, сердешний, і не витримав. Який скандал учора був у них, жах!
– Допоможіть, хто не будь! — кричала напівроздягнена молода особа, що вибігла зі свого
— Я мовчала, бо хотіла бути прийнятою як Катерина, а не як донька чиновника. Але для вас важливіше титул, ніж душа
Варення з вишні виглядало бездоганно — густе, прозоре, з яскравим насиченим кольором. Катерина акуратно
– Ти старший, а отже, повинен допомагати! – Нахабно заявила мати. – Він не допомагає, а я повинен? Я старший на два роки. Мені вже тридцять чотири. Ти всі роки намагаєшся щось випросити для нього, вигородити, виправдати!
– Андрію, синку, коли ти вже запросиш нас на дачу? Невже у вас все
– Твої гроші! Твої зусилля! А це, Романе, наше, – вона обвела рукою кімнату. – Ти завжди думаєш, що тільки ти працюєш
Дружина думала, що я буду її “банкоматом” все життя. Валя так серйозно стверджувала, що
Максиме, ми плануємо жити разом. Якщо ти не можеш захистити дружину від образ рідної матері, то який ти чоловік?
Ліза знала, що планувати весілля — справа нервова. Читала про це статті, слухала подруг.
– Вона ж повернулася! Могла залишитись будь-де – у підвалі, у гаражах, у кущах. Але повернулася додому. До нас! Щоб попрощатись!
Зося не з’являлася вдома вже четвертий день. Я ставила їй миску з ранку –
Життя самотньої жінки зліпило з мене позбавлену жіночої привабливості, грубувату бабу. Однак доля – непередбачувана «пані». І я хочу розповісти про те, як все-таки одній людині вдалося «затягнути» мене під вінець…
Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля.. Мені зараз 60 років, а чоловікові

You cannot copy content of this page