Сім’я вирішила переїхати, брати стареньку собаку із собою люди не захотіли. Афіну просто залишили в порожньому будинку, ніби вона була непотрібними старими меблями, які не варто забирати в нове життя
Афіна – ласкава і добра собака. Більшу частину життя вона провела поряд із господарями
– Ніка, я поживу в тебе пару днів, бо нас з Льошею господиня вигнала! Сказала, що зненацька родичі приїхали! – Заявив залицяльник. Але пара днів перетворилася на тиждень, тиждень на місяць, потім він і зовсім знахабнів…
Вероніка ніколи не запрошувала Владислава жити у її квартирі, у них навіть розмови про
– Живим – живе, Людо! Не чіпай їх. Ти кажеш, Марійка сміється і стала веселою? Це ж добре! Це чудово, що ця однокласниця знайшла підхід до дівчинки. – Можна сказати, що твоїй онучці пощастило! – Так, як ти можеш так казати? – обурилася Людмила Миколаївна. – Пам’ять матері шанувати треба!
– Максиме, давай я Марійку до себе заберу. Як ти один упораєшся? Все ж
-Мамо! Я в будинок привів дружину, а не тобі хатню робітницю!
-Заходь, Оля, влаштовуйся, будь як вдома, – свекруха широким жестом гостинно обвела навколо себе.
– О, зірка прийшла! Ну що, хоч вигідно сім’ю продала? – отруйний голос свекрухи пролунав із кухні раніше, ніж Ірина встигла зачинити вхідні двері
– О, зірка прийшла! Ну що, хоч вигідно сім’ю продала? – отруйний голос свекрухи
Нам треба прожити окремо. У тебе скоро відпустка, а тому ти маєш з дітьми поїхати до мами
‐ Марино! Нам треба серйозно поговорити, – якось сказав за вечерею Стас. – Про
– Невже Мухтар усе життя чекатиме? – Запитувала Тетяна у чоловіка. – Ну, за що йому така господиня дісталася? – Собаки людей не обирають… – ледве чутно відповів чоловік. – І так, мені здається, що він чекатиме…
– Люба, ти зовсім з розуму вижила? – Тетяна вибігла з дому і з
– Ти думаєш, що це йде Надя, сестра Оленки? Ні, хазяїне, це йде наша з тобою доля! Наше майбутнє! Тільки ти ще цього не зрозумів, а я знаю. Я знаю все!
Ще у початкових класах Дмитро вирішив, що стане лікарем і завзято йшов до своєї
– Я не збираюся все своє життя виживати так, як ви з татом! – Видала донька. Але, як кажуть – не кажи гоп…
– Він мене не слухає, каже мені – мовчи, жінко, тобі ніхто слова не
Все! Більше я в цьому житті нікому нічого не винна. Чоловіка – немає, дочку – віддала заміж. Мені сорок п’ять, настав час влаштовувати своє особисте життя, – Яна підійшла до дзеркала, критично оглянула себе. – На обличчя, начебто, симпатична. Тим паче косметику дорогу дочка подарувала
«Все! Більше я в цьому житті нікому нічого не винна. Чоловіка – немає, дочку

You cannot copy content of this page