– Ірино Геннадіївно, що ви знову починаєте?! Я навіть на кухню не можу зайти, щоб приготувати щось, ви постійно тут. – А це моя квартира, і я тут робитиму те, що захочу! – заявила свекруха, не обертаючись
– Ірино Геннадіївно, я запізнююся… – Рита не встигла домовити фразу, і схопити двері.
— Мені не потрібна мати. І їхати нікуди не збираюсь
Зазвичай щоранку, коли Костя прокидався, у квартирі вже стояв солодкий аромат – то пахли
– Зрозуміло. Ситий голодного не розуміє. Пощастило вам, звичайно, дешево магазин купили, обробили, а тепер у грошах купаєтесь. Пощастило просто
– Наталя, ти вдома? Повз іду, хочу зайти. – Так, мамо, вдома, заходь. Наталя
Великий сюрприз і правда життя…
Леонід втратив батька в сімнадцять років. Втрата годувальника сім’ї відчутно позначилася на їхньому добробуті.
– Як тобі не соромно? Вона ж тебе, як рідну ростила! – обурилася Настя. – І ти припустиш, щоб вона опинилася в будинку для літніх людей? – Настя, я вдячна Людмилі Петрівні. Але насамперед вона ваша мама! Чомусь про це ви забуваєте
– Тамаро, вистачить упиратися! Цей варіант найзручніший, – сказав брат. – Для кого? –
Якщо хочеш піти, йди, я тебе не тримаю. Я все знаю про твою пасію, вона дзвонила мені. Це, мабуть, мене й довело: її дзвінок та твоя зрада
Дружина Віктора Ольга була жінкою із складним характером. Вдома все тримала під контролем: і
Ось про таке кохання вона мріяла. Щоб усе життя прожити разом, щоб ось так само хтось сумував за нею, щоб у листопаді дарував ромашки
Аліна запнула халатик і підійшла до вікна. На деревах майже не залишилося листя. Вчора
А вранці прокинувся, ця красуня мені в очі віддано дивиться, ніби каже – зустрічай, старий, я твоє нове життя
Додому Микола завжди їздив на ліфті, а ось його друг Федір жив у старому
– Ось що, дружино, дивлюся я, що справ у тебе по господарству мало! Як прийду ввечері з поля, ти вже на печі лежиш без діла, а робленого не видно. – Я теж відпочити хочу! Завтра ти на поле підеш, там трохи зорати залишилося, впораєшся своїми бабськими силами. А я вдома залишусь на господарстві
– Ось що, дружино, дивлюся я, що справ у тебе по господарству мало. Як
– Андрію, ти там уважно все подивися! Може скарб знайдеш. – Так вже й скарб? – засміявся онук. – Ти не смійся! Коли йому, років п’ятнадцять тому, пам’ять почала підводити, ми з ним одну схованку знайшли. Батькам твоїм квартиру та машину купили. Але відчуваю, ця схованка не остання…
Закрутилося життя в Андрія в останній рік, стільки подій. Закінчив інститут. Одружився. Віка разом

You cannot copy content of this page