– Коли тебе викликають до директора ти відпрошуєшся з роботи, і ввечері теж не йдеш, а лежиш і відпочиваєш, і на наступний день у тебе настрій хороший. – Так ти це робиш, щоб я відпочила?? — ошелешено вигукнула жінка.
Аліна втомлена йшла по тротуару до школи. Її знову викликали до директора: втретє за
-Ти куди зібрався? А хто нас забезпечуватиме? – бігала навколо нього Юлія. – Подумаєш, дитина не від тебе! Та ти дякувати мені повинен, що я тобі сина подарувала! – Я на аліменти на тебе подам! – Але всі погрози були марними
– Коханий! Я чекаю на малюка! – радісне обличчя дружини нависло над сонним Антоном.
– А як же Оля? Як торт? Як же свято для дівчинки? – чути було як сестра Дениса підказує мамі. – У дівчинки є батьки
– Денисе, нам треба поговорити. – Сказала Надя чоловіку. – Щось серйозне? Що сталося?
– Невже було так складно надати мамі допомогу, га? – Невже в тобі немає нічого людського, нема ні краплі співчуття? – Вирував чоловік.
– Моя мама житиме з нами, – просто з порога, не встигнувши навіть зняти
– Так, люба, вимітайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повидирала. Вставай, і на вихід! Геть! Щоб більше я тебе тут не бачила! Віталік мені самій потрібний, зрозуміло?
– Алло, Наталко, привіт! Виручиш колишнього чоловіка? – Привіт, Віталіку! Ти про що? Як
– Відчепіться, я кричати буду! – Та кричи, скільки влізе, ніхто не почує
Мама з Юлькою приїхали на дачу під вечір. Їх чекали. Бабуся накривала стіл на
– Я відразу зрозуміла, що у вас нічого не вийде – дуже ти жадібна. Через гроші такого хлопця втратила, – сказала свекруха, витягаючи до ліфта велику валізу та дві сумки
Лєра вже закінчувала пити каву, коли у двері подзвонили. «Дивно, хто це може бути
– Ось як! Тобі, виходить, все дістанеться? А сина мого де доля? Або ти подумала, що законів я не знаю. Все, що в шлюбі нажито, ділитися має навпіл, значить, спадок ти будеш з моєю дитиною порівну ділити!
– Ти що, вирішила поминки вдома влаштувати? – Увірвалася в квартиру колишня дружина Ігоря
– Павлику, називай мене бабуся Ліда. Ходімо, покажу тобі двір, песика, город. – Ні! Мама казала, що ви зла людина
Третій рік Ліда жила сама після втрати чоловіка. Її оселя знаходилась у мальовничому селі,
– Якось не по-чоловічому ти робиш, – промовив Віктор. – Подарував дівчині собаку, а тепер забираєш її? – А вам-то що? – Огризнувся її колишній. – Нам до цього велика справа! Ми дуже не любимо тих, хто так робить…
Компанія хлопців сиділа на лавці, розглядаючи перехожих. Таких, як вони зазвичай називають “гопниками”. Пляшки

You cannot copy content of this page