– Мамо, годі! – Це мій син! Мій! І якщо ти ще раз скажеш про нього чи про мою дружину бодай слово, ти мене втратиш! Не на якийсь час, – назавжди! Ти мене знаєш
Я зрозуміла, що моя дитина їм не потрібна, коли свекруха відсмикнула руки від мого
— «Ти що? — каже. — Сама шоколадку з’їла?» — «Ну, так», — відповідаю. — «Так захотілося! А що, не можна?» — «Та ні, просто я думав, ти онукові купила…» — Я ледь до хати дотерпіла! Я собі шоколадку не можу дозволити! Тільки комусь!
Тату, скільки мені років? — Тома поглянула на батька. — Ну… так, п’ятдесят. —
-Я думала, що ти з багатої сім’ї і зможеш забезпечити мені гідне життя, – роздратовано відповіла дівчина, не на секунду не припиняючи своїх дій. – Стільки часу на тебе витратила! -А чим тебе не влаштовує моє матеріальне становище? – здивовано поцікавився хлопець. І тут було чому дивуватися. Щовечора – вечеря в ресторані, букети мало не кожен день
-Ми розлучаємося, – Анжела діловито збирала речі в валізи. -А хоча б причину дізнатися
– Насте, я все вирішив! Мама переїжджає до нас! Завтра замовлю машину для перевезення речей, – поставив він дружину перед фактом
– Насте, я все вирішив! Мама переїжджає до нас! Завтра замовлю машину для перевезення
– Не зли мене! – Крикнув Ігор із передпокою. – Чому чоловік у квартирі, а вечеря ще не на столі? Дочекаєшся ти в мене! Ох, і дочекаєшся!
– Не зли мене! – крикнув Ігор із передпокою. – Чому чоловік у квартирі,
– Мамо, ти себе що, на смітнику знайшла, що досі намагаєшся його захищати? – Запитав п’ятнадцятирічний син
– Аська, а ну відчиняй! Я знаю, що ти там, нічого вдавати, що вдома
-Тут проживає Юлія Захарчук? -Так. А що трапилось? Вона щось наробила? – Люба занепокоїлася. -Не турбуйтеся. Нічого такого, – посміхнувся він. – Я її наречений. Люба здивувалася. Її доньці дев’ятнадцять, але який ще наречений?!
Люба підмітала двір, коли у хвіртку хтось постукав. Вона поправила хустку і відсунула засув.
Я мало не підписала незрозумілі папери, але порада подруги мене врятувала
Коли Ольга сказала «мамо, переїдь до нас», я зраділа. Наївна, що скажеш. Ольга приїхала
— Слухай, я тобі грошей дам… Ти тільки нікому… Прошу тебе! Думаєш, мені легко? Чоловік кинув. Діти в матері в селі. Їх годувати треба. А грошей не вистачає. Ось я й винаймаю квартиру. Удаю багату примхливу екзотичну пані. Заможні таких люблять…
За кілька днів до цієї п’ятниці істини сталося ось що… Інна зустріла заплакану вчительку
– Віка, я ось що хотів сказати. Ти могла б квартиру і в кращому стані нам залишити. Ми приїхали – пил скрізь, посуд брудний у раковині, плита у жиру. Неприємно, чесно кажучи, – незворушно заявив вітчим
– Віка, люба, послухай мене. Нам потрібна твоя допомога, ти це хоч розумієш? Потрібна

You cannot copy content of this page