Валентина Семенівна давно жила сама. Сина, Жені, не стало, не дожив до шістнадцяти років.
– Треба ж, молодша онука заміж виходить, – дивлячись на запрошення підсліпуватими очима, –
Віра сиділа за кухонним столом, дивлячись на стос рахунків, які принесла листоноша вранці. Електрика,
Афіна – ласкава і добра собака. Більшу частину життя вона провела поряд із господарями
Вероніка ніколи не запрошувала Владислава жити у її квартирі, у них навіть розмови про
– Максиме, давай я Марійку до себе заберу. Як ти один упораєшся? Все ж
-Заходь, Оля, влаштовуйся, будь як вдома, – свекруха широким жестом гостинно обвела навколо себе.
– О, зірка прийшла! Ну що, хоч вигідно сім’ю продала? – отруйний голос свекрухи
‐ Марино! Нам треба серйозно поговорити, – якось сказав за вечерею Стас. – Про
– Люба, ти зовсім з розуму вижила? – Тетяна вибігла з дому і з