– Ти не прикидайся! Наче ти не знаєш, що баба тобі за заповітом квартиру залишила! Тобі одній! Зізнавайся – змусила її, чимось обпоїла?! – Репетувала мати
Людмилу повним ім’ям називала хіба що бабуся, яку вона бачила дуже рідко. Усі інші
– Не збіднієте! – Перша фраза кинула в заціпеніння. – Живете у місті, як королі, у чотирикімнатній квартирі! На машину вони збирали! Ще назбираєте
– Надя! – крик чоловіка змусив здригнутися. – Совість є? – А ти свою
— А діти мене вигнали… — плакала тітка, яка багато років тому намагалася виховувати Артема. — У хлів відселили, сказали, що я їм заважаю. Я ж життя до їхніх ніг поклала! Ти пробач мені, якщо чим образила… Зовсім скоро мені доведеться і перед матір’ю твоєю покійною відповідати…
Артем мовчки стояв біля свіжого пагорба могили та думав про те, чому люди кудись
– У нас у гостях невістка! — У нас у гостях твоя коханка! Давай називати речі своїми іменами. І коли ти збирався повідомити мене про розлучення?
Цей день став для Наталії переломним, назавжди врізавшись у пам’ять. Слова тієї, яка збиралася
-Гарний чоловік – чужий чоловік
Єва була справжньою красунею, і коли їй виповнилося двадцять, батьки перейнялися пошуком нареченого для
– Тобто ти пропонуєш мені залишити мою дитину, щоб ганятися за чужими дітьми? – Не чужими! Вони ж твої племінники. Ну, а що? – Лідія Сергіївна невинно знизала плечима. – Артем і Соня вже самостійні, за ними око та око потрібне, а твій нікуди далі ліжечка не повзе
– Оксано, ну що ти в чотирьох стінах сидиш? – у голосі Лідії Сергіївни
– Чула, ти з Маринкою посварилася? Як же це? Ви ж із дитячого садка товаришували? – Передчуваючи цікаву плітку, запитала Лана у знайомої. – Та я з-за неї трохи з чоловіком не розлучилася! – Ліда невдоволено підібгала губи
– Чула, ти з Маринкою посварилася? Як же це? Ви ж із дитячого садка
– Ну і котись звідси, я тебе взагалі ніколи не любив! – Крикнув Микола услід молодій дружині, яка виходила із квартири з маленькою дитиною
– Ну і котись звідси, я тебе взагалі ніколи не любив! – крикнув Микола
– Скажи чесно, ти мені колись зраджувала? – Нервово запитав чоловік. А потім почалося таке…
– Скажи чесно, ти мені колись зраджувала? Надія завмерла, не розуміючи, до чого взагалі
– Мамо, ну що ти від неї хочеш? Вона ж сільська, і не знає, як культурні люди живуть. Їй, мабуть, що будинок, що сарай – те саме
Лариса Степанівна насилу підіймалася сходами до своєї квартири. Вона відчувала слабкість, нестачу повітря, а

You cannot copy content of this page