– Доню, не йди, залишся зі мною! – Плакала літня мати, але її дочка вже думала про своє життя
– Тобі начхати на мене, ти мене кинула! – Мати навіть не привіталася, відразу
– Ми зі Степановичем вирішили розписатися. Тільки не треба ніяких слів, прошу. Я стільки років жила для вас. Дайте ж і мені порадіти життю!
– Давай мамі зробимо приємне, візьмемо їй путівку в санаторій. Вона заслужила трохи на
– Слухай сюди, – несподівано випалила мати, її голос став жорстким. – Якщо ти підеш на день народження до свекрухи, ти мені більше не дочка! Зрозуміла
Мати Тетяни тільки раз, і то на весіллі, бачила сваху. Жінка здалася їй химерною,
– Ну, що, Василю, заспокоїлися твої родичі? – запитала Світлана у чоловіка, який щойно повернувся додому. – Ага, заспокоїлися! – відповів він. – Їм ця квартира ще років двадцять поперек горла стоятиме
– Ну, що, Василю, заспокоїлися твої родичі? – запитала Світлана у чоловіка, який щойно
Вбита халупа, ще й за документами вона не твоя, і навіть не твого чоловіка. Ми зараз вкладемося, а трапиться що – з речами на вихід!
– Ну навіщо вам іпотека? – говорила мама чоловіка три роки тому. Бабусина квартира
Люблю дочку, але жити з нею на одній території немає жодних сил. Нехай викручується, як хоче, а мені моє життя дорожче
Люблю дочку, але жити з нею на одній території немає жодних сил. Нехай викручується,
– Ей, двері відкрий. Я зайнята, – крикнула Ольга. Дмитро пішов відкривати двері. Дружина давно вже не називала його на ім’я чомусь і не реагувала на зауваження чоловіка, що йому це не подобається.
Дмитро стояв біля вікна. Сніжинки кружляючи, поволі падали на землю. Останній день цього року.
– Ольга зробила пару кроків у квартиру із коробкою в руках, і завмерла. На порозі стояли черевики її чоловіка. Поруч із ними лежала жіноча сумочка, та туфлі на високих підборах
– Ти навіщо мої речі збираєш? Що взагалі відбувається? Лев повернувся додому трохи раніше,
– Мамо, та не час зараз старе перетирати! Я ж не до чужих прийшла, а до батьків! – Підвищила голос дочка
– Та ви хоч знаєте, що я зараз без копійки? – голос Аліни тремтів,
– Ти чим займалася весь день? Спала? Правильно мама моя каже, що ти ледарка, з’явилась дитина і думаєш королевою стала? У вас таке призначення, дітей плодити і їсти готувати, затишок забезпечувати чоловіку, а ти з цим впоратися не можеш. Ну чому ти така, скажи мені?
– А що поїсти нічого немає? – Вадим невдоволено закрив дверцята холодильника, втупився очима

You cannot copy content of this page