– Я свою квартиру мамі подарував, – між іншим, сказав чоловік. – Як же так? – Ти обіцяв нашій дочці цю квартиру! Вона ж заміж виходить! Де вони жити будуть? – Ахнула дружина
– Я свою квартиру мамі подарував, – між іншим, сказав Едік. – У якому
– Лідо, це прикраса моєї дружини! Покійної дружини! – з натиском відповів Вітя. – І я хочу знати, як воно до тебе потрапило!
– Аліночка, а звідки у тебе така гарна прикраса? – Запитав Вітя у племінниці.
– Дай ключі від свого будиночка! – вимагала свекруха. – Моя дочка поживе там улітку. Олександра розгублено моргнула. Тобто, вона тут переживає втрату улюбленої тітки, а свекруха вже придумала, як розпорядитися будинком, що залишився від неї
– Відчуття, що ми з тобою якісь карателі, – поскаржилася Олександра чоловікові. – Нехай,
– Шкода, що ти не можеш до мене приїхати, – зітхнув онук і якось приглушено додав – Тут до багатьох у неділю приїжджають…
– Шкода, що ти не можеш до мене приїхати, – зітхнув онук і якось
– Ох, як ти заговорила, мамо! Проміняла рідну дочку на цього пса
– Мамо, ти що, зовсім на старості років розумом рушила?! Потягнувши матір із кухні
Як же твій Льошенька тебе відпустить? А хто йому їжу на диван носитиме, шмарклі підтиратиме?
-Льоша, я не розумію тебе. Ти з глузду з’їхав? Що означає – йду? -То
– Скільки їй? Сорок? – Не думала, що в мене буде літня невістка! Мало того, що старше за тебе на десять років, то ще й з причепом
– Скільки їй? Сорок? – у слухавці почувся хрипкий смішок. – Не думала, що
– Ти ніхто! Зрозумів?! Ніхто! – Роздратовано вигукнула мати
Тролейбус плентався містом у потоці машин. Пасажири з нудьгою дивилися через каламутні шибки на
– Все, Вітя, марш додому. Нема про що з цими міськими скнарами говорити. А тобі, Ольго, я скажу, що нам твоя донька не підходить!
Ольга ростила свою дочку Ніку одна, але намагалася приділяти їй час та увагу за
Задоволена свекруха: “Половина квартири належить нам під час розлучення”
– Юро! Ні та ще раз, ні! — обурена Таня стояла у дверях на

You cannot copy content of this page