– Ви тут що, всі збожеволіли? Одна втекла від чоловіка, другий втік від дружини! Ви що, зовсім очманіли? Ану швидко повертайтеся в сім’ї! А Ви, Віро Ігорівно, припиніть потурати безглуздим витівкам!
– Бабусю, можна я в тебе поки поживу, – схлипнувши, сказала Даша. – Не
— Ще раз показати, що я — невдаха? Що ти зробив помилку, коли одружився зі мною? Що я — нездара, яка навіть обід приготувати не може?
— Марку, передай Ані соусницю, — вимовила Світлана Анатоліївна спокійно й чітко, але я
– Згадав, значить! Ага! Котлет захотів? Ти ж казав, що я примітивна, приземлена. А сам прийшов. Як же високі матерії? Там тебе Світланка котлетами не балує ?!
– Ні, ну він зовсім знахабнів! Це ж треба? Терміново потрібно змінити замок. …
– Стоїть. І що цьому мужику треба? – думала вона. – Кожен день біля дверей зупиняється, носом водить, а як виходжу, вдає, що повз йде
Валентина подивилася у вічко дверей: “Стоїть. І що цьому мужику треба?”, – думала вона.
– Ти проти моєї внучки? Тоді провалюй! Я одразу говорила – ти йому не пара! Примостилася, морочила голову синові, втерлася в довіру! А тепер ще й дитину ганьбиш! – Репетувала свекруха
– Ти знову пізно? – Голос Аліси долинув із темного коридору, перш ніж Марина
– Все, годі, ніякого тут весілля не буде! – Це мій дім, а не філія весільної агенції! – Сказала Тамара
– Ти не проти, якщо Аля зіграє весілля у вас на дачі? Ну, просто,
– Моя розумна дівчинка. Моя сильна. Моя здорова. Я тебе люблю
Вероніка рухалася вулицею повільно й обережно — виношування дитини, вимоленої та довгоочікуваної, протікало важко.
– Ти мені дітей між собою не свари! Я їх все життя вчила підтримувати один одного, а ти розбрат вносиш! – У сльозах кричала свекруха, Валентина Семенівна так голосно, що Тетяні доводилося відводити від вуха мобільний телефон на безпечну відстань
– Ти мені дітей між собою не свари! Я їх все життя вчила підтримувати
— Іноді одне просте слово незнайомця може змінити все життя. Головне – почути його вчасно
Елегантна жінка в дорогому пальті з важким поглядом і стриманою поставою увійшла до старої
– Ось так, Сергію, їй ніколи! Я розумію, вони молоді, життя у них швидке, енергійне. А тут я, стара, зі своїми скаргами… Ех, Сергійко… – звернулася вона до сивого чоловіка на портреті…
– Маринко, а Катюша як, не хворіє? П’ятірку отримала? От молодець! А в тебе

You cannot copy content of this page