– І що – додому не повернешся? – Запитав Костя. – Не повернуся. Тому що дім – це місце, де безпечно, де тебе люблять та захищають. З тебе, Костю, захисник не вийшов! Живи з мамою!
З лікарні Віку з донькою зустрічали чоловік, батьки та свекри. Вдома, звичайно, посиділи за
– Ти кидаєш нас? – Ні. Я просто більше не можу дихати за графіком! Я чоловік, а не тумбочка!
– Ти знову купив не той хліб! Я ж просила – без насіння, –
– Мишко, не будь дурнем! – казала Віра Степанівна своєму синові. – Ти молодий ще й не знаєш, що таке чужа дитина! Жодної романтики не буде, а одразу побут – повзунки, суміші, крики ночами. Тебе дратуватиме, що це не твій кровний син, а якогось чужого хлопця, а тобі ще його виховувати треба, гроші вкладати!
Спочатку Наташа не сподобалася Вірі Степанівні – якась вона безпородна: блякла, маленька, волоссячко сіреньке,
– Доню, пусти батька пожити! – Видав татусь. Донька тільки очі витріщила від несподіванки…
– Мамо, що там у вас трапилося? – засмучено запитала Еля свою матір. –
– Я його все одно чекатиму. Люблю я його, Коля! Не можу нічого вдіяти. Якщо ти певен, що потрібна тобі така. Без серця
Наш з Машкою батько поїхав кудись на заробітки, і зник, коли я вчилася у
– От безсоромна, – почувся голос знизу, – знову своє спіднє демонструєш на весь білий світ! І як тобі не соромно вивішувати таке? Чоловіки дивляться, діти бачать. Ні сорому, ні совісті!
Зіночка розвішувала свою білизну на балконі. Вона розправляла боді з мереживами, пеньюар рожевого кольору
‐Не можна їй будинок віддавати, все спустить. Не було в неї ніколи таких грошей, вона не зможе ними розпорядитися. Краще на мене заповіт напиши, а я як старша поділю на всіх. І нашим дітям і їм дістанеться, – раптом почала розмову дочка
Петро Олексійович все життя прожив у селі. Тут і дружину свою поховав п’ять років
– Нічого особистого – просто вигнала…
– Все, годі! – гаркнула Марія, жбурнувши ключі від квартири на кухонний стіл. Вони
– Шановна, це ви дзвонили в поліцію з приводу квартирного злодія? – Я, панове поліціянти! Проходьте, все зараз розповім! Вибачте, я не одягнена, тільки після ванни
– Шановна, це ви дзвонили в поліцію з приводу квартирного злодія? – Я, панове
– Я думала, ти прийшла мені допомогти? – Віка, діти чиї? Твої! Я вже не дівчинка. Мені простіше з посудом, ніж із дітьми. – Мамо! Ти можеш хоч на секунду забути про свої чортові тарілки, та припинити шукати пилюку? У мене тут одна із температурою, другий весь день на руках! – Я не сплю вже третю ніч! – Я допомагаю, як можу! – Гаркнула мати
– О-о, привіт, привіт, царство безладдя! Віка, ти ж дома сидиш постійно. Могла б

You cannot copy content of this page