– Дозволь поцікавитися, а навіщо тобі ключі від моєї квартири? – питаю. – Я планую до тебе переїхати. На наступному тижні
– Ніночко, можеш дати мені ключі від своєї квартири? – зателефонувала мені мама з
– Ми з Пашею хочемо купити більшу квартиру. – Просто… Ще кредит за машину не закритий. А іпотеку брати – страшно. Паша каже, може, продамо твій будинок. А ти до нас переїдеш, – ошелешила дочка
Лідія Миколаївна поралася з полуницею на грядці, коли раптом почула знайомий голос, що пролунав
Не рідна вона їм, цим п’ятьом… А хіба скажеш….
У Єгора не стало дружини. Так і не змогла відійти від останніх пологів. Тут
– Олено! Відчиняй це я, твоя мати! – голос за дверима був різким, як звук тріснутого скла. За п’ять років шлюбу про Наталю Іванівну, матір Олени, вони майже не говорили. Олена лише одного разу згадала, що мати покинула її в десять років, залишивши з бабусею. І ось вона тут…
Дощ стукав у вікна, коли Олена та Андрій сиділи за вечерею у своїй затишній
– Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю! Я твоя мама, – сказала жінка. – У мене немає батьків, я з дитбудинку, – відповіла Даша і зайшла до під’їзду
– Валентино, я тебе скільки разів просила: не гуляй до ночі, а якщо затримуєшся,
– Ларисо, це мій дім, і я тут господиня. А ти на свій ще не заробила. Тому це ти в мне живеш, а не я у тебе. Тобі зрозуміло?
– Твоя мама може і в літній кухні пожити, – каже Лариса, моя невістка.
– А про що ще думати, якщо справді попереду пенсія, і старість
Вийшовши з роботи, Оксана зітхнула – п’ятниця ж, а попереду два вихідні. – Відісплюсь,
– Пробач, такого більше не повториться, – сказав Кирило таким тоном, ніби йшлося про те, що він забув купити кефір. – Що не повториться? Ти більше не спатимеш зі своєю новою бухгалтеркою, чи просто не будеш приводити її до нашої квартири? – спокійно поцікавилась дружина
Розлучилися досить швидко – лише два судові засідання, на одному з яких, окрім іншого,
– Не хвилюйся, Ганно. Всяке буває. Ти нормальна, ще знайдеш своє щастя. А поки що – сиди з нами. У нас тут, хто не розлучений, той, швидше за все, вдівець. Нікого не виставляємо…
– Дівчата, чай доп’єте – і давайте закругляйтесь, бо хлопцям завтра в сад о
– Донечко, дай мені хоч чверть буханця, а завтра віддам тобі гроші. У мене голова крутиться від голоду
– Прошу тебе, донечко, пожалій мене, — благала я. — Вже три дні не

You cannot copy content of this page