– Я не звинувачую, я прямим тестом говорю, досить мені тріпати нерви! Я не залізний! І терпіння вже закінчується!
– І де ти так довго ходив? – долинув голос дружини, коли Ігор увійшов
– Ми хотіли вам, як краще зробити, а ви своєї вигоди не зрозуміли, – обурено сказала мати
Про те, що вони збираються одружитися, Вероніка та Тимофій повідомили батьків ще пів року
– Ні, Артеме, ти їдеш! Зараз я допоможу тобі зібрати твої реч,і й ти покинеш мою квартиру. Ти що не зрозумів? Я не маю наміру продавати будинок моєї бабусі! – Хотів поставити мене перед фактом? У тебе нічого не вийде…
– Ні, Артеме, ти їдеш! Зараз я допоможу тобі зібрати твої реч,і й ти
Життя з дружиною навчило його робити все дбайливо та акуратно. – Ларисо, йду я від тебе. Не можу більше, втомився! Хочу на старість років пожити спокійно – без докорів і причіпок! Набридло, годі! – твердо сказав Андрій здивованій дружині
– Андрій, ти як заправив ліжко? Сто разів тобі казала, що покривало треба стелити
– Що трапилося? – Запитав чоловік. – Трапилося! Те, що ваша матуся три місяці нас за недолугих тримала! Квартиранти у неї, гроші у Наташі –  а вона тут, як королева! Сьогодні – переїзд. Збирай її. І свої речі також
– Шановні гості, а чи не час господарям відпочити? – обурено сказала Лана, наче
Запам’ятай, сину! У нашому розлученні винна твоя мати й більше ніхто! Я їй цього ніколи не пробачу! І ти маєш завжди про це пам’ятати. Якби не її примхи та огидний характер, ми б так і залишилися сім’єю!
«Запам’ятай, сину! У нашому розлученні винна твоя мати й більше ніхто! Я їй цього
— Що ти мовчиш, Гено? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину? Я так не залишу, ти промовчиш, а я до суду піду
— Що ти мовчиш, Гено? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину?
– Ось, за оренду трошки, візьми, – раз на місяць свекруха сунула мені конверт. Рідна дочка залишила її практично на вулиці
– Ось, за оренду трошки, візьми, – раз на місяць свекруха сунула мені конверт.
– Ні, Іро, якось цікаво виходить! Як твоїй дочці, так завжди, будь ласка! І грошима допомогти, і продуктами, і онукам обновок набрати! – А як моєму сину, так аж п’ять тисяч з панського плеча, як весільний подарунок? – Обурився чоловік
– П’ять тисяч цілком достатньо для подарунка, – категорично заявила Іра. Якщо ми не
— Знаєш, мамо, — говорила дівчинка, голосно шморгаючи носом. — Ми колись постаріємо. Погодься, було б дуже чудово, якби поряд з нами в цей момент були наші улюблені діти?
Мурчик лежав на теплому покривалі, але все одно тремтів, подумки повертаючись у ті темні

You cannot copy content of this page