— Ти себе в дзеркалі бачила? Ти ж товста! Сукня старомодна, зачіска безглузда…
— Ти себе в дзеркалі бачила? Іван заїхав додому всього на кілька хвилин —
– А ти не запитував, чому твої діти на тебе не схожі? Можеш скільки завгодно заплющувати очі на правду, але від цього нічого не зміниться. – Марія тобі зраджувала, і мої племінники не мають до тебе жодного стосунку. Тож не тільки в мене немає дітей, – сказавши це, Віра Вікторівна пішла з кухні й почала прощатися з гостями
– Привіт, тату! Як у тебе справи? Як здоров’я? – у слухавці почувся веселий
– Нам нема куди з сином йти! Можна ми у вас поживемо? – благала донька. – Ні, – з байдужим спокоєм відповіла мати. – Чим могла, я тобі допомогла! Далі сама! Мені набридли твої танці на граблях
– І що ти хочеш від мене? – холодно запитала Алла Сергіївна, вислухавши плутану
Не можна довго тримати в гніздечку пташенят, інакше, вони не навчаться літати, і доведеться їм носити черв’ячків довго, і нудно…
– Я не зрозуміла, що це таке?! – голос Тетяни Михайлівни дзвенів від обурення.
– Ви повинні допомогти мені з житлом! Варіантів у вас є кілька. Ви візьмете для мене квартиру в іпотеку, вік у вас дозволяє, про це я в банку вже дізнався. – Або шукаєте собі орендоване житло і переїжджаєте в нього! Ну і третій варіант. – Замовкни! – Обірвав сина на півслові батько
– Я вважаю, що так буде справедливо, – сказав Ігор, схрестивши на грудях руки.
– Вадим нам чужий! І не вдавай із себе благородного батька для не рідної дитини! – шипіла Алевтина Ігорівна на сина
Біда прийшла в родину Лариси та Віктора, звідки не чекали. У звичайний будній день,
– Коли немає довіри, впевненості в щасливому завтра, коли минуло кохання, а залишилася лише звичка – воно вже не болить
– Добрий день, це вас кур’єр турбує. Вчора оплата за замовлення не пройшла –
– Господи, Єгор, у нас з тобою є онук! Уявляєш, онук, Данька! Сказав, що йому погано, його треба забрати! – Розгублено вигукнула бабуся
Ліза приїхала додому в п’ятницю ввечері на вихідні. Вирішила одразу після занять в інституті
– Продаси – не син ти мені більше! – Подивившись йому у вічі, сказала мати
Після похорону у квартирі було тихо, ніби разом із батьком пішла й частина життя.
– Ех ви, люблячі чоловіки! Ви сліпі, і нічого не бачите довкола! Роман у твоєї Олени з Русланом, а ти рогатий! Не віриш? Запитай у неї сам! – Єхидно посміхнулася колега
– О! Дивися, знову твій намалювався! – Усміхнулася Наталка. – Глянь, вже ручкою тобі

You cannot copy content of this page