Кілька років тому поряд із нами оселилася багатодітна сім’я. Ми одразу познайомилися та почали спілкуватися.
Тамара — доброї душі людина, жінка дуже побожна. Бувало, я допомагала їй сидіти з дітьми, оскільки в мене самої дитина тільки одна. Миколці подобалося перебувати у великій компанії хлопців, йому на той момент тільки 4 роки виповнилося.
Найсильніше мій син потоваришував з Ванею, своїм однолітком. Хлопчики разом пішли до першого класу, сиділи за однією партою і майже щодня зустрічалися у нас удома, щоби робити разом уроки. Якщо чесно, я настільки до цього звикла, що й уявити не могла їх порізно.
Зараз моєму сину 8 років, і він, як і раніше, дружить з Ванею. Тільки останнім часом я почала помічати недобре. Справа в тому, що я постійно підгодовую сина Тамари. Я бачу, що вдома він недоїдає.
Вічно голодний хлопчик виглядає не дуже здорово, тонкий, як паперовий лист. Тому я завжди намагаюся дати Ванечці добавку, від якої він, до речі, ніколи не відмовляється.
Коли я збираю Миколці до школи рюкзак, то кладу не один бутерброд, а два. Другий – Вані. Так само роблю з фруктами: бананами та яблуками.
Мені здавалося, що мій Коля все розуміє і не заперечує. Але йому почало не подобатися, що я стільки часу приділяю його другу. Мовляв, той мені важливіший за власного сина. Я розумію, що таке дитячі ревнощі. І я вже не раз розмовляла із сином. Тільки це не допомагає.
Нещодавно Коля влаштував сцену під час вечері. Ваня якраз доїдав другу порцію рисового супу. Мій син вихопив у нього ложку і сказав:
“Досить об’їдати мою сім’ю, у тебе своя є!”
Ваня нічого не відповів, тільки тихенько відсунув від себе тарілку. Лаяти Колю за його друга я не стала. Натомість я відвела Ваню додому і попросила у нього вибачення. А потім наважилася на серйозну розмову із сином.
Було видно, що Коля на мене ображений. Я почала:
«Синку, у твого друга дійсно є своя сім’я, ти маєш рацію. Але ти маєш також розуміти, що вона відрізняється від нашої. У Вані багато братів та сестер, багато з яких ще досить маленькі. Його мама не приділяє йому стільки уваги, скільки я приділяю тобі. У неї просто немає на це часу, тому що доводиться няньчитися з малечею».
Коля сидів, насупивши носа. А я продовжила:
«Колю, ти ж знаєш, як я люблю тебе. І я завжди хотіла, щоб ти був добрим та чуйним хлопчиком. Іноді нам доводиться чимось жертвувати заради допомоги іншим. І якщо наша з тобою жертва є лише зайвою порцією супу для твого друга, хіба ми не можемо собі цього дозволити?»
Мій син розплакався. Він боявся, що я полюблю Ваню більше, ніж його, бо я постійно його шкодую. Я розумію, що десь припустилася помилки, десь, можливо, перестаралася. Але хоч би що трапилося, важливо вчасно поговорити зі своєю дитиною і все їй пояснити.
Мій Коленька – розумна дитина. І мені дуже радісно, що він усе зрозумів. Після нашої розмови він сказав, що тепер хоче допомагати не тільки Вані, але також його братикам та сестричкам. Я запропонувала йому допомогти мені приготувати для хлопців щось смачненьке.
Минулими вихідними ми пекли печиво, а потім зайшли на вогник до Ванюші та його рідних. Тамара була зворушена!
Ось так один голодний хлопчик із сусідської багатодітної родини зміцнив мої стосунки із сином. Знаю, що у Ванюші все буде добре. І я рада, що мій Микола має такого прекрасного друга!
