– Олесю, це куди ставити? – Запитав Валера.
– Неси на кухню, – крикнула я хлопцеві.
Мені досі не вірилося, що це все – правда. Нам із Валерою вдалося випуститися з університету, а потім отримати роботу в іншому місті та ще й в одній компанії.
Я подивилася на хлопця. Високий, накачаний, гарний. Просто диво, проте ми просто друзі. Пробували зустрічатися у студентстві, але швидко зрозуміли, що немає між нами романтичних почуттів. Зате у мене з’явився приголомшливий найкращий друг.
І тепер Валера допомагав мені розібратися з переїздом. Потім була його черга, та вже завтра. Сьогодні ми завалимося спати в моїй орендованій квартирі.
Вночі я дивилася в стелю і мріяла: мені хотілося стати щасливою в цьому місті, знайти своє кохання, створити сім’ю. Але перший рік у мене зовсім не було часу, щоб ходити на побачення. Потрібно було зарекомендувати себе на роботі, виявити свої таланти та закріпитися.
А одного разу я зіткнулася в кав’ярні з Женею. Юнак був вищий за мене на голову і тепло посміхався, хоча я облила його кавою. Він не почав скандалити чи злитися, а просто зняв сорочку, залишившись у футболці.
Женя купив мені каву і запросив на побачення прямо там. Я вирішила довіритися долі та погодилася.
Наші відносини почали стрімко розвиватися. Через чотири місяці я запропонувала Жені з’їхатися. Він жив із мамою, тож я натякала на свою квартиру. У ній цілком вистачило б місця для двох. Але Женя відповів не так, як я очікувала.
– Олесю, ти ж знаєш, що я тебе кохаю?
Я зашарілася і кивнула.
– Але я не можу переїхати до тебе. Я живу з мамою, не тому, що сильно цього хочу. Просто вона сильно і часто хворіє. Має слабке серце. Я не можу її покинути, розумієш?
Я зам’ялася, перспективи відкривалися не райдужні.
– Що ти пропонуєш?
– Переїдь до мене! Мама в мене добра, ти ж знаєш. Ви добре уживетеся під одним дахом.
– Я навіть не знаю, Женю. Я звикла жити без нагляду батьків. А тут…
– Просто спробуй, – продовжував переконувати мене Женя, – Якщо буде зовсім несила, то я щось придумаю.
Я здалася і погодилася. Проте Валера друг мій мав іншу думку.
– Не подобається мені все це, Лесю. Краще б ти запропонувала спробувати йому жити окремо від матері. Або винаймати разом житло десь ближче до його будинку. Але не з потенційною свекрухою під одним дахом.
Мені хотілося погодитися з Валерою, але я змушена була прийняти пропозицію Жені. Я любила Женю, мені хотілося бути поряд із ним.
– Знаю, але поки що так. Я впевнена, що скоро ми роз’їдемося, не хвилюйся, я себе образити не дам.
– Дивись там. Якщо що, дзвони, прийду на допомогу, – підморгнув Валера.
Я посміхнулася, підтримка друга гріла зсередини. Так я й опинилася у квартирі Жені.
Оксана Павлівна тепло мене прийняла. Вона терпляче вислуховувала тонну моїх запитань. Я знала, що треба одразу зрозуміти правила нового будинку, щоб нікого не дратувати. Але Оксана Павлівна відповіла:
– Олесю, не хвилюйся, ми обов’язково придивимось один до одного.
І все справді було добре. Було приємно приходити додому, де вже чекала готова вечеря. Жінка допомагала мені відточувати навички приготування, а також навчила в’язати.
А за три місяці ми одружилися. На весілля приїхали мої родичі. Вони подарували нам різні корисні речі, трохи грошей. А мама потай сунула мені конверт у сумочку.
– Від нас із татом на квартиру. Нікому не показуй, гаразд?
Я вдячна посміхнулася мамі.
Ось тільки після свята новоспечена свекруха зробила мені сюрприз. Коли ми з Женею тільки розслабилися у своїй кімнаті, вона без стуку увірвалася і сказала:
– Давайте сюди конверти! Потрібно подивитися, скільки грошей ми відбили та що залишиться на ремонт!
Я здивовано подивилась на чоловіка. Женя знизав плечима, але дістав конверти з пакета, який ми принесли з весілля.
Оксана Павлівна відразу почала їх розкривати у пошуках грошей. Наприкінці вона повідомила:
– Ну, тисяч сто на ремонт набереться. Молодці!
– Ремонт? – Здивовано запитала я.
– Так, тут давно настав час переклеїти шпалери та замінити ламінат.
Свекруха вийшла з кімнати, а я повернулася до Жені.
– Чому я вперше чую про ремонт?
– Ну, ти ж сама бачиш, в якому стані квартира.
– Чому за наш рахунок?
Женя посміхнувся.
– Не перебільшуй. Ми тут усі житимемо, тому й вкладаються всі сторони.
Я насупилась, але внутрішньо похвалила маму за кмітливість. Гроші батьків були надійно заховані у моїй сумочці.
Але на цьому неприємні сюрпризи не скінчилися. Після весілля зі свекрухи наче спала маска. Вона стала набагато гірше до мене ставитись. Коли я прибирала, то вона могла підійти та шльопнути мене по руках.
– Ну, і що ти робиш? Руками витирай підлогу, щоб не пропустити бруд!
А коли я готувала, то вона казала:
– Дрібніше треба нарізати овочі! Ти не так котлети смажиш! Більше хліба додай у фарш.
Не було спокою навіть у ванній кімнаті.
– Олесю, ти навіщо машинку запустила?
– Мені потрібно робочі сорочки випрати, – мляво відповіла я.
– А руки тобі навіщо!
І так завжди. У мене вже боліла голова від постійної моралі свекрухи. Натомість коли треба було купити додому продукти, вона ставала іншою людиною.
Я постійно стримувалась, намагалася зрозуміти свекруху і те, що Женя постійно виправдовував матір. Але останньою краплею стала покупка холодильника та двох телевізорів: у спальну свекрухи та вітальню. І річ навіть не в техніці. А в тому, що вони використали для цього мою карту!
Коли мені надійшло повідомлення про велике списання, я не знала, що й думати. Подзвонила чоловікові та запитала:
– Чи на місці моя карта, вдома?
– Звичайно, все гаразд. Ми з мамою сьогодні купили дещо, заплатили з неї. А що?
Я відклала сварку до повернення додому. А там одразу пішла у наступ, попри те, що розмову чула свекруха.
– Женю, тобі не здається, що це вже перебір?
– Кохана, ти про що?
– Про що? Ти просто так взяв карту з моїми накопиченнями та витратив купу грошей!
– Але нам потрібні були холодильник та телевізори.
– А мені потрібна окрема квартира! Послухай, Женю, ми спробували, але нічого не виходить. Давай з’їдемо, га? Поживемо окремо, ми з тобою потягнемо оренду житла. Складемо накопичення, може й іпотеку візьмемо.
У цей момент Женя важко опустився на ліжко. А його мати влетіла до кімнати.
– Пішла геть звідси! – Кричала на мене Оксана Павлівна, – У цьому будинку немає нічого твого! Збирай свої дрібнички та забирайся! Я не буду терпіти такі витівки у своєму будинку. Ти не тягтимеш із нього гроші! Оренда, іпотека? У мого Жені є свій дім, і він тут!
У мене навіть вуха заклало від її крику. Але я звернула свій погляд на чоловіка. Женя так і сидів на ліжку, опустивши голову.
Він захоплено розглядав килим, наче намагався знайти на ньому всі відповіді. Однак для мене поведінка Жені стала показовою. Я думала, що одружувалася з чоловіком. Виявилось, що вийшла за хлопчика.
Тепер стало зрозуміло, що ніхто мене в цьому будинку не захистить. Що я маю сама відстояти свою честь і не дати розтоптати гордість. Піднявши погляд на свекруху, я сказала:
– Годі на мене кричати, – більше не залишилося й сліду від тієї милої та скромної нареченої.
– Та як ти смієш зі мною так розмовляти!
Свекруха замахнулася. Але я перехопила її руку, а потім відштовхнула.
– Якщо ви доторкнетесь до мене, я напишу заяву про домашнє насильство, – суворо сказала я.
– Негідниця, шахрайка! Я завжди знала, що ти з червоточиною!
Посміхнувшись, я відповіла:
– Так? Тоді чому дозволили своєму синочку одружитися зі мною? Чи сподобалися вам мої гроші?
Свекруха почервоніла.
– Які гроші? Ти заробляєш копійки!
– Але на них ви купили техніку чи забули? Без мене ви б так і користувалися холодильником, у якому зламана морозилка. Та й два телевізори доводять, що я нормально заробляю. Теж забули? А як я постійно привозила гори продуктів? Але, звичайно, мені в цьому будинку нічого не належить!
Свекруха почала нервово смикати руками, мабуть, вона не чекала, що я дам їй відсіч.
– Женю, подивися, як зі мною розмовляє твоя дружина!
Але Женя продовжував мовчати. А я тяжко опустилася на ліжко, далі від чоловіка.
– Я від вас обох так втомилася, – зізнання легко злетіло з моїх губ, – Я тут жила під наглядом, наче дитина. Мені завжди треба було думати про інших, щоб нікого ні зачепити, ні образити.
Свекруха відкрила рота, щоб вставити щось, але я не дозволила.
– Однак я вам вдячна, Оксано Павлівно. Якби не ви, хто знає, скільки ще років я витратила б на вашого сина.
Ось тут голос прорізався у Жені:
– Олесю, що ти кажеш?
– Я не права? Ти хоч раз став на мій бік? Підтримав мене? Ні, ти завжди слухав свою матусю. А я тобі стала порожнім місцем.
– Але я…
– Ні, годі. Твоя мама має рацію в одному – я повинна піти. Мабуть, треба було це зробити одразу, не погоджуватися з’їжджатися тут. Але я засвоїла урок. А тепер, поки я складатиму свої речі, витягуйте все з холодильника і відключайте телевізори. Я їх забираю із собою. У мене є на них чеки, тому вони мої по праву.
Свекруха відразу почала обурюватися.
– Ти вважаєш, що я дозволю тобі їх забрати? Ні, йди зі своїми ганчірками, але техніку не віддам.
Я гірко засміялася.
– Оксано Павлівно, я їх заберу. Пам’ятаєте, мого друга Валеру? Великий, високий качок? Якщо не відстанете, то я його покличу.
Свекруха відразу знітилася. Вона вирушила витягувати продукти, а до мене долинав її нудний голос:
– Дріб’язкова, ми її з вулиці підібрали, а вона хоче все поцупити з дому. Залишить мого Женю з порожнім гаманцем.
Я на ходу зателефонувала до компанії, яка перевозить речі. Домовилася, щоб за пів години мої всі забрали. Куди? До Валері, звісно.
Мій друг із рідного міста одразу ж запросив пожити в нього. Достатньо лише у кількох епізодах описати йому ситуацію.
Сидячи на валізах, я спостерігала, як виносять холодильник. Телевізори були вже внизу. А невдовзі забрали й валізи. Я зняла зі зв’язки ключів свій дармовис.
Ключі знайшли своє місце на полиці у коридорі. А ось до мого чоловіка вирушила обручка. Я кинула з усієї сили, вдало попавши йому прямо у лоба.
– Дякую, що розплющили очі на те, наскільки марний ваш син, Оксано Павлівно. Я рада, що витратила не половину життя на нього. Прощавайте.
Я голосно грюкнула дверима, обриваючи всі зв’язки з чоловіком та свекрухою. Звичайно, попереду на мене чекало розлучення.
Але спільного майна у нас не було, ділити просто нічого. Тому я вірила, що невдовзі до чоловіка зможу приставити слово “колишній”.
