Катя поверталася додому втомлена. Але щаслива, чого ще чекати, чоловік вдома, син відмінник, одним словом, щаслива жінка. Вона сьогодні раніше, з роботи відпустили, клієнтів не було, чого сидіти.
Вона тихенько зайшла в квартиру і побачила при вході чуже взуття, з кімнати добирали звуки і сміх якоїсь жінки. Вона і подумати не могла. – Віть, ти чого не попередив що а на гості?
Катя зайшла в спальню. Боже як все банально. Блондинка, розмальована, прокачена, як то кажуть. Вона і не стала закочувати істерику, пішла в кладовку по валізу.
Дала блондинці час зібратися. Вітя вийшов і щось намагався пояснити. Щось з розряду “Ти не так все зрозуміла, я можу все тобі пояснити”.
Звісно вона не стала його слухати, валізу викинула з вікна, ще подумала, хоч би ту блонду валізою не привалити, а то син лишиться сиротою. Якраз на все дійство і син підійшов, звісно “допоміг” батькові з квартири вийти.
Побачив заплакану маму і відразу подзвонив бабуся і діду, пояснив все, ті приїхали. Син пішов на тренування, не міг пропустити, впевнившись що мама в надійних руках пішов зі спокійною душею.
-Доню, не вигадуй, може дійсно ти не так зрозуміла, може…- Ні тату, я вже його прощала, не раз і не два. Досить з мене. -Що значить не раз і не два, що ти кажеш таке, дитино моя?
-Все життя, всі 20 років це тривало, тепер бачити його не хочу. -От і добре, добре що я не встиг переписати на цього поганці фірму, стирай сльози, завтра він звільнений, а ти виходиш на роботу, досить тобі в тому магазині сидіти, будемо робити великі справи, а зараз лягай і спи.
Катя втерла сльози і зрозуміла, що ніякі чоловіки не варті хвилювання її батьків та сина, її самої тимпаче. Пішов і скатертиною доріжка, в неї є чоловік, її син.
