Ми з моїм вже колишнім чоловіком Олександром не дійшли до 20-літнього ювілею шлюбного життя якихось півроку. Так вже вийшло, що родину ми не зберегли. Винні обоє. Я була певна, що до такого вже не дійде. Хоча свекруха та подруги – всі як один – повторювали, якщо не приборкаю свій характер, то Саша піде. І навіть діти його не втримають.
Я вже така людина, яка завжди говоритиме, якщо щось не так. А у нас забагато всього не так. Мудра жінка може й промовчала б, а я не хочу бути “мудрою”. Мені важливо жити добре, а не вдавати. Сашко говорить, що пішов від нескінченних претензій. А я вважаю, що він винен в тому, що не старався належним чином. Бо претензії вони звідки? Від того, що щось не робиться. Невже так погано, якщо я помічаю і проговорюю йому про пізні приходи, про його вічну зайнятість, про невиконані сімейні справи?
Але що вже зараз про це говорити? Я приймаю те, що винні двоє. Шкода.
Але історія тут не стільки про нас, скільки про наших діток. Даринці зараз 12, а Олегу 15 рочків. Коли ми обговорювали розлучення, то дійшли висновку, що цей стрес не має торкнутись діток. Тож вони мають продовжувати жити в нашій квартирі і про жодні зміни для них не йдеться.
Сашко ставив мені питання, з ким мають лишатись діти, а хто переїде. Я вважала питання дурним, тому сміливо йому відповідала:
“Нехай Олежик і Дарюся самі скажуть свою думку. Хай самі вирішують, хто краще про них потурбується”.
Звичайно матір’ю на вихідні я бути не збиралася. Взагалі я такого уявити не могла і ніколи не бачила реальних прикладів у житті, щоб жінка жила окремо від своїх дітей. Але у день розлучення обидвоє сказали свою думку і обрали батька. Вже не знаю, що Сашко їм наобіцяв.
Тепер я маю з’їхати, облаштувати собі життя десь на новому місці і закликати час від часу дітей до себе у гості. Я просто не уявляю, як це робитиму. Моя мати каже не з’їжджати нікуди, мовляв, все якось вляжеться. А я не розумію, як із цього всього виплутуватись. От вже наламала дров!
Я побачила чоловіка сестри з іншою жінкою. Це сталося випадково, в торговому центрі, куди я…
Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером. Вона вважає, що краще…
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…