У мене багато в чому схожа історія, як і у сповіді, де молодша дочка не може пробачити матері друге заміжжя. Ось тільки я з боку дочки.
Ми мали досить дивну сім’ю — батько інженер, мама викладач в інституті. Скільки пам’ятаю, мамі завжди було не до нас із батьком, у неї завжди робота, яка для неї все, і мабуть, її вона любила навіть більше за нас. Про стосунки батьків судити не беруся, принаймні сварок і зрад ніколи не було. Вони завжди один до одного ставився шанобливо, але особливого тепла ніколи між ними не було. Зараз я це розумію, бо сама вже давно доросла і щаслива заміжня.
Все дитинство та юність для мене тато був усім, я у всьому татова донька, тато поруч завжди, тато любить, дбає, допомагає, підтримує, а ось з мамою ніколи таких близьких стосунків не було. Зараз, згадуючи все, мені здається, вона навіть і не любила нас. Мама вдома і мама на роботі мало чим відрізнялася, вдома та ж строгість та стосунки. Вона для мене була скоріше учителем і критиком, ніж мамою в повному розумінні цього слова. Це однозначно наклало свій відбиток.
Але суть не в цьому, точніше, не зовсім у тому. У 44 роки не стало батька, мама молодша за тата на 6 років. І ось через кілька років сталося те, що досі не вкладається в голові. Мама вдруге виходить заміж, і ось тут я побачила зовсім іншу людину. У ній звідкись прокинулося стільки кохання, м’якості та ніжності, одразу видно, що вона щаслива і кохає другого чоловіка.
А я не можу її пробачити та відпустити образу. Не можу вибачити за все: за ставлення до тата, за це в першу і головну чергу, за ставлення до нас сім’ї в цілому, за те, що ми такого ставлення ніколи не бачили й не отримували, а тепер все це отримує якась інша чужа людина. Найбільше прикро за тата. Дивно, але змінившись для другого чоловіка, мама змінилася і зі мною, стала м’якшою і ніжнішою, тепер хоче піклуватися про мене і внучку, прямо ідеал. А ось мене це лише відштовхнуло. Я розумію, що це не для нас, а для нього, для її другого чоловіка.
Ось така дилема і ситуація. З одного боку немає, і не було поганого, з іншого не було багато чого, що мало бути в сім’ї. Для неї другий чоловік — кохана людина, а хто тоді ми з татом для неї, якщо з нами вона все життя була зовсім іншою?
Розумію смішно та егоїстично, але нічого не можу зробити з цим болем та образою.
