Оля народилася у сім’ї, де дідусь став засновником великого аграрного холдингу. Фірма приносила мільйони, але батьки Ольги в молодості не сильно переймалися тим, як би їх примножити. Вони лише витрачали. Купували непотрібні речі та створювали збиткові бізнес-проекти.
Справи не йшли. Через це дідусь припинив спонсорувати свого сина, а той на знак протесту переїхав із дитиною та дружиною до іншого міста.
Маленька Оля любила дідуся Вітю. Вона хоч була не сильна в агробізнесі, але сильною волею та сталевим характером явно пішла в нього. Внучка любила ті нечасті поїздки, коли вони могли бачитися. А одного разу дідусь Вітя навіть пообіцяв, що Оля зможе обійняти посаду керуючої у його компанії.
Тоді Оля не повірила і вирішила, що дідусь просто жартує. Але коли про це дізналися батьки, то ніби з ланцюга зірвалися. Вони ніяк не могли зрозуміти, як їхня ж дитина обскакала прямих спадкоємців.
Батьки без допомоги діда заробляли досить мізерно. І Оля була змушена слухатись. Носити старий одяг, користуватись старими гаджетами. Загалом, схилитися перед батьківськими рукавами.
Вчити дітей – ось що по-справжньому подобалося Олі. Дівчина сама вступила до університету, а потім влаштувалась у хорошу приватну школу. Діти прийняли її надзвичайно тепло, адже молода та прогресивна вчителька подавала знання максимально легко та цікаво.
Дідусь Вітя на той момент встиг подарувати Олі круту машину, а також залишити на її особистому рахунку в банку шестизначну суму. Зрозуміло, що батьки про це не знали.
Дідусь пишався тим, як Оля займається улюбленою справою. У неї чудово виходило викладати англійську. Якось дівчина навіть задумалася про те, щоб відкрити власну школу. Гроші є, але чи впорається вона? Чи не прогорить це діло? Чи не розчарує вона дорогого дідуся?
Згодом думки про власну школу відвідували Ольгу все частіше. У тій школі, де вона працювала, деякі колеги намагалися буквально вижити її з колективу.
Двом молодим вчителькам Оля була ніби кістка у горлі. Їх дратувало, що багаті та розпещені діти так люблять і поважають якусь жебрачку.
Матеріальні блага Олю справді цікавили мало. Якби вона хотіла, вже давно б витрачала гроші, що дісталися від багатого дідуся. Але дівчина щиро хотіла досягти успіху самостійно.
І в неї непогано виходило, поки колеги не вирішили остаточно позбутися простушки. Зімітували крадіжку дорогого телефону та грошей в однієї з колег, а вкрадене, звичайно ж, знайшли у сумці у Ольги.
«Я працюю у вас вже понад 2 роки і ніколи раніше подібного не було. Навіщо мені тепер здався цей телефон?» — Оля намагалася безуспішно достукатися до директора установи.
Але той був непохитний. Це й не дивно, адже одна із суперниць Олі була його коханкою.
«Боюся, Ольго Вадимівно, цей прецедент означає лише те, що ви ретельно планували крадіжку. Давайте не роздмухуватимемо з мухи слона. Ви просто звільнитеся і всі залишаться задоволені».
Після звільнення Оля не витримала. Вона взяла машину, яку подарував дідусь, і помчала до аеропорту. Квиток їй дбайливо допоміг придбати дідусь Вітя.
Тиждень відпочинку в теплій Італії видавався Оле раєм. Тим більше, зараз там проходила важлива агровиставка, де звільнена вчителька успішно розшукала улюбленого родича.
«Я хочу вкласти ті гроші, які ти підкопив для мене у розвиток мережі своїх шкіл іноземної мови. Розумію, що звучить дико, але я продумаю всі дрібниці. Я не підведу тебе, обіцяю», — на одному подиху випалила Оля.
На це Віктор лише досить усміхнувся:
«Нарешті твоя підприємницька жилка прокинулася. Звісно, рідна, я не проти твоєї ідеї. Я вірю, що в тебе все вийде».
