Коли я була маленькою, тато був для мене головною людиною у житті. Мені здавалося, що він супергерой із казок. Я пам’ятала про нього лише добре.
Також у моїй пам’яті залишився спогад про те, як батька не було вдома дуже довго. Але я ніколи не замислювалася про те, чому так сталося. Проте нещодавно правда випливла назовні.
Ми з мамою якось розмовляли і я згадала про цей момент. Вона спершу довго мовчала, а потім розповіла все. Все це було 15 років тому. Мені було лише 10. Тато став дуже часто їздити в місто. Говорив, що це по роботі.
Мені подобався той час, адже батько постійно привозив подарунки, цукерки. Але мама пам’ятає цей час інакше. Адже тоді в селі пішли чутки про те, що батько закрутив роман із жінкою, яка приїхала до села на роботу.
У селі вони не зустрічалися, а для побачень їздили до міста. Так говорили всі, проте мати не вірила. Поки сама не побачила, як тато виходить із дому цієї жінки. Він спочатку намагався виправдовуватись, але потім зізнався.
Мати в мене спокійна, але й вона не витримала. Сказала йому збирати речі та вимітатись. Він пішов. Тому його й не було дома майже місяць.
Він благав маму, щоб вона його вибачила. Зрештою, мама погодилася через мене, адже я дуже його любила. Хоча їй було нелегко. Вона зі сльозами на очах розповідала мені цю історію. Я обіймала її, не знаючи, як втішити. Однак це ще не все, що мені потрібно було дізнатися.
Після цього та жінка поїхала з села. Але чутки не припинили доходити. Подейкували, що в там наче народилася дитина. Батько все заперечував і більше не спілкувався із тією жінкою.
З сином батько почав спілкуватись, коли я вийшла заміж і пішла з дому. Тоді він став налагоджувати з ним зв’язок. Мати про це знала і якось навіть скорилася. А ось мені вони нічого не казали.
Все це перевернуло мій світ із ніг на голову. А нещодавно мені написав мій рідний молодший брат. Він привітав мене зі святом. І тепер пише мені постійно, я відповідаю односкладно.
Якщо чесно, я не маю жодного бажання з ним спілкуватися. Хоч він мені і брат по крові, але для мене він лише помилка батької молодості. Хіба я маю відповідати за його помилки? Мені здається що ні.
Батько ображається через це, але я нічого не можу з собою вдіяти. Адже цей хлопець лише вкотре нагадує мені, наскільки неідеальний мій тато. Як думаєте, я не права?
