– По закону, Єгоре? Ну давай по закону…

– Я її тут не реєстрував, нехай котиться до твоєї мами!

Єгор сидів на звичайному кухонному стільці посеред маленької кухні, по-господарськи витягнувши ноги.

Він навіть не зволив зняти своє дороге шкіряне пальто, ніби підкреслюючи, що заглянув сюди мимохідь, чисто навести лад. Міцний, впевнений у своїй абсолютній правоті, він дивився на Аллу знизу вгору з лінивою перевагою.

Алла стояла біля плити, до болю в пальцях зминаючи тканину старої прихватки. Всередині все тремтіло від втоми та образи, але вона щосили намагалася тримати обличчя.

Волосся було зібране в простий пучок, з-під якого вибивались вологі від жари пасма. На столі лежав синій інгалятор Тані. З сусідньої кімнати долинав тихий, свистячий кашель дочки.

– Єгоре, Тані потрібне чисте повітря і спокій, – тихо, намагаючись стримувати тремтіння в голосі, сказала Алла.

– У мами в селі пічне опалення, там вічно сиро та пил від дров. Їй там стане гірше в перший же вечір. Ти ж знаєш, який у неї тяжкий період.

Єгор знущально посміхнувся і глибше засунув руки в кишеню свого розкішного пальта.

– Мені все одно, Алло! Квартира моя. Я купував її, коли ми ще нормально жили. І оформлено її суворо на мене, мій підпис на всіх паперах стоїть.

– Вимітайтеся обидві до кінця тижня! Я її продаю, мені терміново потрібні гроші на нову справу. Та й машину оновити час, стара вже не солідно виглядає.

– Ми прожили тут сім років, Єгоре, – Алла зробила крок уперед, її долоні похолонули від страху, що накотив. – Я кожну кахлю тут відмивала, доки ти по відрядженнях їздив. Це дім твоєї дочки! Як ти можеш так казати?

– Колишньої дочки, – відрізав Єгор, навіть не кліпати. – Я два роки, як вільна людина і платити за чужі примхи більше не маю наміру!

– Вистачить з мене ваших вічних проблем та болячок. Виселяй її до бабусі, я сказав! По закону хата моя, і сперечатися тут нема про що!

– По закону, кажеш? – Алла відчула, як усередині неї, крізь липкий страх, починає проростати глуха, зла рішучість.

– Так, саме по закону! – гаркнув Єгор, втрачаючи терпіння. – Мої гроші, моя угода. Швидко зібрала сумку і на вихід! Даю вам п’ять днів, потім просто зміню замки та виставлю твоє лахміття на майданчик!

Алла мовчки зробила крок до столу і потяглася до інгалятора. Єгор різко смикнув рукою, намагаючись перехопити пластиковий прилад, але вона встигла сховати його в кишеню домашньої кофти. Більше вона не вимовила жодного слова.

Алла зайшла до дитячої. Таня лежала на ліжку, міцно притискаючи до грудей свого улюбленого плюшевого зайця. Обличчя дівчинки було блідим, під очима залягли темні тіні.

– Мамо, ми знову кудись їдемо? – прошепотіла Таня, з надією дивлячись на матір.

– Розберемося, Таню, – Алла ласкаво погладила дочку по теплій щоці. – Спи, моя хороша. Все буде добре, я обіцяю.

Алла відчинила шафу і дістала стару дорожню сумку. Поспіхом, намагаючись не шуміти, вона складала туди найнеобхідніше: дитячі речі, інгалятори, коробки з дорогими ліками, документи.

На самому дні, загорнута у звичайний прозорий файл, лежала угода купівлі-продажу їхньої двокімнатної квартири, датована сьомим роком їхнього офіційного шлюбу.

Через сорок хвилин Алла та Таня вже сиділи на задньому сидінні таксі, поки мовчазний водій віз їх крізь вечірні затори до центру міста.

Дочка швидко задрімала, уткнувшись носом у мамине плече і, як і раніше, міцно обіймала свого зайця. Машина повільно пробиралася крізь затор до невеликого офісу, де допізна працювала Ніка – стара подруга Алли та за сумісництвом прискіпливий, досвідчений юрист.

Алла притискала файл з документами, як єдиний порятунок. У голові набатом стукали слова колишнього чоловіка про його одноосібну власність.

Офіс Ніки розташовувався на третьому поверсі старої цегляної будівлі. У приймальні стояли звичайні стільці та вішалка для одягу.

Алла акуратно посадила сонну Таню разом із її іграшкою у крісло, дала їй свій телефон із мультфільмами та зайшла в кабінет подруги.

На робочому столі Ніки панував робочий безлад: відкритий ноутбук, стоси паперів і лампа, що м’яко освітлювала кімнату.

Ніка, жінка з короткою стрижкою та в окулярах у тонкій оправі, підійняла погляд від екрана і відразу все зрозуміла по обличчю подруги.

– Алло, на тобі обличчя немає. Що сталося? – Ніка піднялася з-за столу, жестом запрошуючи Аллу сісти.

Алла мовчки виклала на стіл прозорий файл зі старою угодою.

– Ніка, мені потрібен закон, який його зупинить, – Алла опустила голову, насилу стримуючи сльози, що підступають. — Єгор виганяє нас із квартири. Заявив, що продає її, а нас відправляє до моєї мами в село.

– Але Тані там не можна, у неї загострення астми, напади щотижня. Ліки коштують божевільних грошей, а він за два роки жодної гривні не надіслав. Взагалі зник із нашого життя, а тепер з’явився господарем.

Ніка взяла документи, швидко пробіглася по тексту угоди купівлі-продажу і відкинулася на спинку крісла. На її обличчі з’явилася жорстка усмішка.

– Так, давай послідовно, – Ніка поправила окуляри. – Квартира куплена у період вашого шлюбу. Оформлено на Єгора.

– І цей геній вирішив, що коли його прізвище вписано в ордер, то він став одноосібним феодалом? Алло, заспокойся! Наш закон захищає подружжя набагато краще, ніж думають такі ось домашні юристи.

– Він кричав, що по закону квартира його, тому що він платив перший внесок, – тихо промовила Алла, відчуваючи, як поступово відпускає спазм, що скував її.

– Нехай кричить у подушку, – хмикнула Ніка. – Все, що нажите у шлюбі, ділиться рівно навпіл. Не важливо, хто працював, а хто вдома сидів, чи за дитиною доглядав.

– Твоя частка тут – рівно п’ятдесят відсотків по замовчуванню. І продати її без твоєї нотаріальної згоди він не зможе жодному покупцю.

– Правда? – Алла затамувала подих, боячись повірити у почуте.

– Мало того, у мене є чудовий план, – Ніка застукала пальцями по клавішах ноутбука. – Ти кажеш, що він два роки не платить аліменти? Офіційний обов’язок у приставів зафіксовано? Сума там чимала накопичилася?

– Так, я подавала документи одразу після розлучення, – кивнула Алла. – Державні виконавці регулярно надсилали повідомлення, але Єгор офіційно не працював, приховував свої прибутки. Там борг уже величезний.

– От і добре, – Ніка задоволено потерла долоні. – Ми подаємо позов про розподіл майна, щоб офіційно виділити твою половину квартири – на неї він більше не зазіхне.

– А на його половину ми через державних виконавців накладемо арешт за твоєю старою справою про аліменти.

– Її оцінять, і оскільки його борг зі штрафом за прострочення там накопичився чималий, ми спробуємо забрати і його частку у твою власність.

– Звичайно, вартість половини квартири буде більшою, ніж його борг по аліментах, тоді хоч на машину арешт накладемо.

Побігає твій Єгор пішки, гонор швидко вщухне. Нехай повчиться поважати закон, коли так часто про нього згадує.

– Ніко, роби все, що потрібно, – твердо сказала Алла, випрямляючи спину. – Я більше не дозволю йому витирати об нас з донькою ноги!

– Влаштуємо йому незабутні вихідні, – пообіцяла Ніка. – Пиши довіреність, завтра ж запускаю процес.

Ідучи, Алла дбайливо взяла сплячу доньку на руки, забрала зі стільця свій телефон із погаслим екраном, притиснула під пахву плюшевого зайця і тихо попрощалася з подругою.

Минув тиждень. Єгор перебував у відмінному настрої. Він їхав на своїй новенькій машині на зустріч із потенційним покупцем квартири. У думках він уже закривав залишок автокредиту та планував розкішну відпустку на узбережжі.

Несподівано телефон на панелі приладів завібрував. Дзвонив його знайомий рієлтор, який допомагав шукати клієнтів.

– Єгоре, тут така справа… – пролунав спантеличений і тривожний голос приятеля. – Загалом, скасовується наша угода.

– На твою квартиру накладено судову заборону. Ти її ні продати, ні подарувати, ні закласти зараз не зможеш. База видає блокування.

Єгор різко натиснув на гальма, мало не спровокувавши дорожньої пригоди. Машини ззаду невдоволено засигналили, об’їжджаючи його сусідньою смугою.

– Яке ще блокування? – закричав він, стискаючи кермо до хрускоту. – Ти що несеш? Хто заблокував?

– Суд за позовом твоєї колишньої дружини, – відповів рієлтор. – Там поділ майна, та арешт у рахунок боргу за аліментами.

– І, до речі, Єгоре, твоя машина теж у базі державних виконавців під арештом. Якщо тебе зупинить дорожній патруль – відправлять твою ластівку на штраф стоянку. Розбирайся давай, я вмиваю руки.

Єгор люто жбурнув телефон на пасажирське сидіння. Обличчя його почервоніло, дихання стало важким і хрипким. Він гарячково схопив телефон та набрав номер колишньої дружини.

Алла сиділа на кухні своєї квартири. Таня спокійно грала у дитячій, захоплено збираючи конструктор. На плиті тихо свистів чайник.

Алла якраз тільки-но забрала свій телефон із дитячої, де донька дивилася мультфільми, і поклала його перед собою на стіл.

Побачивши дзвінок, Алла неквапливо взяла слухавку.

– Ти що твориш, погань!? – захлинаючись від злості, закричав у трубку Єгор. – Ти що надумала? Які державні виконавці? Який арешт майна? У мене бізнес горить! Ти з глузду з’їхала?

– Все по закону, Єгоре, – рівно, без крику відповіла Алла. – Ти ж сам дуже хотів жити по закону. Пам’ятаєш нашу розмову на цій кухні?

– Мою машину заарештували! – гаркнув колишній чоловік. Я тебе в порошок зітру, я цю квартиру відсуджу назад! Вона моя!

– Мій юрист сказала, що зустрінемося в суді, – спокійно промовила Алла. — Квартира куплена у шлюбі, тож половина моя по праву!

Вона натиснула кнопку відбою, відчуваючи неймовірне, легке умиротворення. На душі вперше за довгий час було спокійно.

Минуло шість місяців.

Надворі стояв теплий, квітучий травень. Вікна у квартирі Алли були відчинені навстіж, легкий весняний вітер ворушив світлі фіранки. З вікна долинав веселий дитячий щебет із двору.

Таня сиділа за столом у своїй кімнаті та захоплено малювала яскравими фломастерами великого пухнастого собаку, а поряд на підвіконні поважно сидів той самий плюшевий заєць.

Дівчинка дихала легко і рівно, без звичного свисту в грудях. Нові імпортні ліки, куплені на стягнуті через суд аліменти, творили справжні чудеса – нападів вже не було кілька тижнів.

Алла зайшла на кухню, тримаючи в руках щільний конверт із суду. Пів години тому вона забрала остаточне рішення. Суд повністю задовольнив їхній позов.

Щоб не ділити машину, та в рахунок боргу по аліментах, Єгор відмовився від своєї частки у квартирі. Тепер ця квартира цілком і повністю належала їй та дочці.

Сам Єгор тепер мешкав у орендованій студії на околиці міста. Дороге шкіряне пальто помітно потерлося на ліктях, а колишній нахабний лиск змінився похмурою розгубленістю.

Він хоч і їздив на своїй дорогій машині, та бізнес врятувати не вдалося. Як і раніше, звинувачував у всіх своїх бідах колишню дружину та «несправедливу судову систему». Щоправда, вислуховувати ці скарги тепер доводилося лише бляклим шпалерам у його орендованій квартирі.

Алла поклала конверт на комод у передпокої. Вона підійшла до вікна і глибоко вдихнула свіже травневе повітря, що пахло бузком.

– Мамо, ми підемо сьогодні в парк? – Таня підбігла до неї, відклавши малюнок убік.

Алла лагідно обійняла дочку за плечі та хитро посміхнулася.

– Обов’язково, Таню. Тільки не одразу. Спочатку зайдемо в кафе і з’їмо по величезній порції шоколадного морозива. Ми цього заслужили!

За годину вони вже сиділи біля вікна в затишній кондитерській за рогом. Таня, сяючи від щастя, уплітала шоколадні кульки зі скляної креманки, розмазуючи глазур по щоках.

А Алла дивилася на неї, ліниво помішуючи свою каву, і вперше за довгий час почувалася абсолютно вільною…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!