Наш син — це найдорожче, що маємо. Він у нас єдина дитина. Усе життя ми намагалися дати йому все. Ось тільки нашу допомогу він зовсім не оцінив. Відвернувся від батьків, а я навіть не розумію, у чому наша провина. Однак про все треба розповісти по порядку.
Два роки тому наш син Денис вирішив одружитися. Весілля вони пишне не хотіли. Але ми з чоловіком вирішили, що не можемо залишити дітей без гідного подарунка. Перед весіллям ми оформили іпотеку та взяли молодим квартиру. Записали її, звісно ж, на себе. Адже невістка — це добре, але всередині сім’ї якось надійніше. Ми хотіли, щоб син був із житлом.
На весілля ми подарували молодим ключі в подарунок. Тоді я залишила один комплект собі. Тоді вони були раді і дуже дякували. Ми з чоловіком також були за них щасливі.
Відразу після весілля вони в’їхали до квартири, облаштували її вже власним коштом. Я ж вирішила, що хочу догодити невістці, тому почала час від часу навідуватися до квартири. Вони цілий день на роботі. Поки їх немає, я прийду, приберу, приготую їжу.
Невістка у мене нечупара. Коли не прийду, то в хаті бардак. Прання повно, унітаз не помитий. Про готування їжі просто мовчу. Окрім сосисок у холодильнику нічого не бачила.
Так я почала приходити до них майже щодня. Я не нав’язувалась, приходила, коли їх не було. Потім тільки дзвонила до сина і казала, що зробила. Просила прибирати частіше і харчуватися нормальною їжею. Бо без домашніх страв зовсім не можна. Мені здавалося, що я роблю їхнє життя кращим.
Але одного дня син прийшов до нас і приніс ключі від квартири зі словами:
«Якщо ви маєте намір постійно лізти в наше життя і розповідати, що нам робити, то мені ця квартира не потрібна. Ви постійно дорікаєте. То я не дзвоню щодня, то не порадився, куди мені у відпустку їхати. Я тут толчно не винен. І ми з дружиною самі можемо вирішити, коли нам прибирати та що їсти!»
Залишив ключі та пішов. Виявилося, що вони з’їхали на орендовану квартиру. Після його претензій вийшло, що я погана мати, коли допомагала їм у всьому. Ми ж про нього дбаємо. І що мені тепер робити? Йти вибачатися за свою турботу?
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…