Наш син — це найдорожче, що маємо. Він у нас єдина дитина. Усе життя ми намагалися дати йому все. Ось тільки нашу допомогу він зовсім не оцінив. Відвернувся від батьків, а я навіть не розумію, у чому наша провина. Однак про все треба розповісти по порядку.
Два роки тому наш син Денис вирішив одружитися. Весілля вони пишне не хотіли. Але ми з чоловіком вирішили, що не можемо залишити дітей без гідного подарунка. Перед весіллям ми оформили іпотеку та взяли молодим квартиру. Записали її, звісно ж, на себе. Адже невістка — це добре, але всередині сім’ї якось надійніше. Ми хотіли, щоб син був із житлом.
На весілля ми подарували молодим ключі в подарунок. Тоді я залишила один комплект собі. Тоді вони були раді і дуже дякували. Ми з чоловіком також були за них щасливі.
Відразу після весілля вони в’їхали до квартири, облаштували її вже власним коштом. Я ж вирішила, що хочу догодити невістці, тому почала час від часу навідуватися до квартири. Вони цілий день на роботі. Поки їх немає, я прийду, приберу, приготую їжу.
Невістка у мене нечупара. Коли не прийду, то в хаті бардак. Прання повно, унітаз не помитий. Про готування їжі просто мовчу. Окрім сосисок у холодильнику нічого не бачила.
Так я почала приходити до них майже щодня. Я не нав’язувалась, приходила, коли їх не було. Потім тільки дзвонила до сина і казала, що зробила. Просила прибирати частіше і харчуватися нормальною їжею. Бо без домашніх страв зовсім не можна. Мені здавалося, що я роблю їхнє життя кращим.
Але одного дня син прийшов до нас і приніс ключі від квартири зі словами:
«Якщо ви маєте намір постійно лізти в наше життя і розповідати, що нам робити, то мені ця квартира не потрібна. Ви постійно дорікаєте. То я не дзвоню щодня, то не порадився, куди мені у відпустку їхати. Я тут толчно не винен. І ми з дружиною самі можемо вирішити, коли нам прибирати та що їсти!»
Залишив ключі та пішов. Виявилося, що вони з’їхали на орендовану квартиру. Після його претензій вийшло, що я погана мати, коли допомагала їм у всьому. Ми ж про нього дбаємо. І що мені тепер робити? Йти вибачатися за свою турботу?
