Мені виповнилося 27 років і радості у свій день народження я не відчула від слова зовсім.
Хочеться вже зустріти свою людину і вступити у стосунки, а я навіть не знаю, як це бути у серйозних стосунках. Постійно запитую, що зі мною не так. Я не намагаюся знайти щастя у відносинах, і не маю ілюзій, що з ними моє життя стане райдужним і всі проблеми вирішуватимуться на ура, ні, я розумію, що й стосунки це теж праця.
Дивлюся навколо, подруги одна за одною зустрічають свою людину, виходять заміж, одна я, ніби не від цього світу. Дурною себе не вважаю, є робота з перспективою, фінансово сама собі забезпечую бажання, спортом займаюся, хобі, захоплення, все є. Про зовнішність теж не забуваю, доглянута. Манери, виховання — начебто не кульгають.
Я хоч і рада, що не вступила у стосунки чи шлюб, десь у ранньому віці, до 25 років, бо я за останні 2 роки сильно трансформувалася психологічно і змінила погляди на багато чого, і людина, яку я вибрала б на тому рівні, зараз би 100% пішов від мене. Але вже в зрілішому віці, я розраховую зустріти людину, і не розумію, в чому проблема. Як би популярно і пафосно нині це не звучало, але я і психотравмами своїми займаюся, відгрібаю глибокі внутрішні конфлікти, працюю з психологом, тож і з цього погляду начебто нічого не повинно заважати побудувати стосунки (хоча це процес довгий, і я ще далеко не найусвідомленіша людина). Не намагаюся здаватися правильною, а роблю це, бо цікаво.
Якщо у 22 роки я ще вірила, що «всі попереду, які мої роки», то у 27 ця впевненість повільно, але вірно випаровується. Є також установка, що гідні чоловіки надовго в неодруженими не засиджуються, і чим старше, тим складніше зустріти нормального.
Чи вірите ви в долю? Чи буває таке, що людині просто не доля бути у стосунках, і вона приречена бути самотньою?
Я розумію, самодостатність і таке інше, світ не крутиться навколо чоловіків і згодна з цим, але думаю, кожна дівчина зрозуміє, що буває потреба здорових стосунків, як би добре мені не було з собою. Іноді навіть до сліз прикро, думки, що ж такого я зробила в минулому чи в цьому житті, чим згрішила, що пізнати щастя особистих стосунків мені не дано.
Про те, що любов приходить, коли її не чекаєш, теж чула, але це не працює, бо я не щодня думаю про це, бувають періоди, коли мені зовсім не до них.
Про техніку загадування бажань і візуалізацій теж чула, і пробувала, все без пуття. Доля ніби сама не хоче, щоб саме ця сфера мого життя налагодилася нарешті.
