Найбільше мене дратує той факт, що Олег щиро не розуміє, чому я пішла. На його думку, він забезпечив мене та нашого сина всім необхідним для комфортного життя.
А мама його завжди наголошувала, що я мушу їй руки цілувати за те, що вона дозволила нам жити в її домі. Свого часу вона й чути не хотіла, що ми збираємось винаймати житло. Сама пропонувала до неї переїхати, щоб не віддавати чужим людям гроші, як моя сестра.
Свекруха взагалі любила дорікнути мою сім’ю у всьому, а чоловік за мене заступався. Щоправда, недовго. Спочатку він просив не звертати уваги на критику його мами, але з часом він став на її бік.
Ситуація посилилася, коли з‘явилась дитина. Напевно, свекрусі стало тісно, перший рік ми не спали з чоловіком, а Людмила Федорівна тільки холодні компреси до чола прикладала і стогнала.
І щодня вона мене повчала. Мовляв, не так треба сповивати дитину, і памперси їй не потрібні, краще по-старому в бавовну сповивати і прати все вручну. Для неї я була недолугою матір’ю.
Людмила Федорівна часто переробляла дитяче харчування, а іноді вставала біля плити замість мене, бо я погано готую, за її словами.
Потроху чоловік став дратівливим і почав також пред’являти мені претензії. А коли мова зайшла про те, щоб прописати свого сина у своїй хаті, Олег змінював тему. Я думала, що раз чоловік прописаний у мами в будинку, то він візьме на себе зобов’язання прописати тут і дитину свою. Я ніколи не претендувала на їхню житлоплощу, але вони мені не вірили.
У результаті свекруха відмовилася реєструвати онука у своїй хаті, і мені довелося прописати сина у мами, де я прописана, бо свого житла я не маю.
Дитина зростала, доводилося витрачати більше коштів на одяг та харчування для малюка, і на цьому ґрунті розгорівся конфлікт. Так як я сиділа в декреті, своїх грошей у мене не було, я отримувала допомогу від держави на дитину, але цих коштів не вистачало.
Чоловік погодився виділяти частину бюджету на сина, але після кожної покупки вимагав звіту. Я вже мовчу про те, що мені не було в чому ходити цієї зими. Старі чоботи мої зносилися, а на нових грошей не було. Тож я весь сезон ходжу в осінніх черевиках. Нині взагалі все стало ще гірше.
Людмила Федорівна вважає, що я надто багато грошей витрачаю, і Олегу треба контролювати навіть те, що мені нараховують на дитину.
Тут я не витримала. Поки Олег із мамою вирушили за покупками на ринок, я зібрала всі свої речі, які помістилися в одну валізу, та поїхала з дитиною на таксі до мами.
Моя мати зовсім не проти того, що ми в неї живемо. Вона дуже любить свого онука. А до чоловіка я повертатися не збираюся, бо не хочу залишок життя звітувати за кожну куплену кофту.
Олег дзвонив, вибачався, намагався мене повернути, але я знаю, що він ніколи не зміниться. Я сказала, що подаю на розлучення.
