– Полюбляємо ми всі на життя інших нарікати, бо ми досвічені, життя прожили, знаємо, як треба

– Вічно у неї все не так! – говорила Таїсія Петрівна, повернувшись від невістки. – Удома бардак, речі валяються де завгодно, а у ванній і зовсім від купи прання і пройти ніде.

– У кімнаті гора не прасованої білизни, ну невже важко речі в машинку закинути й попрасувати кілька сорочок під серіальчик? Я ось, наприклад, завжди так роблю і прасування роками не накопичую!

– Ну так, ну так, – кивала головою її подруга Ольга Сергіївна.

– У холодильник заглянеш, а там миша повісилася. Якщо до них у гості йду, то завжди купую з собою щось, а то й чаю попити нема з чим, – продовжувала обурюватися та.

– Наче й готує, а як для пташки, слово честі. Салатики там якісь постійно, а син то мужик таки молодий, однією травою ситий не буде. Хоч би м’ясо посмажила, чи що!

– А вони у тебе ці? Вегетаріанці? Траву одну жеруть? – Запитала подруга.

– Ой, слава богу ні! – перехрестилася Таїсія Петрівна. – Це невістка вічно на якихось новомодних дієтах сидить, то одні салатики, то інші, низькокалорійні, тільки без пуття все це.

– Як погладшала після появи онука, так схуднути не може ніяк. Але тут тільки один вихід – не жерти, й крапка! А вона то тістечко, то тортик, а потім знову на салатики налягає. Де тут схуднеш!

– Ну, ми з тобою теж не фотомоделі, – посміхнулася Ольга Сергіївна.

– Таки так! Але нам уже можна, та й сама знаєш, якщо худнути в нашому віці, то шкіра вся відвисне і буде, як у старого шарпея, – відрізала обурена свекруха.

– А тут же, молода дівчина! Сам бог велів за собою стежити! У неї ж волосся в пучку вічно, синці під очима і лосини якісь обляпані.

– Косметику я на ній уже сто років не бачила, а гарну сукню, ще довше! І я ось, звичайно, не особливо нею задоволена, але не хотілося б, щоб син на бік пішов. Сім’я таки, дитина, а чоловіки вони очима люблять.

– А з сином не говорила? Він що?

– Намагалася. Він тільки відмахується, каже, що Маринка втомлюється і щоб не лізла я до неї. А я хіба лізу? Я ж із найкращими намірами!

– Мда… Зажерлася ти Таїсія! – раптом видала подруга.

– Поясни! – витріщивши очі, наказала Таїсія Петрівна.

– Забула, як сама з Ванькою ночей не спала? Або, як зуби в нього різалися? Ти тоді поїсти щось протягом дня до ладу не могла, не те що нафарбуватися, або одягти одяг чепурний.

– Добре мати в тебе золота була, прийде, і наготує і білизни купу випрасує, і з онуком поняньчиться, а в Маринки то твоєї матері немає!

Довго мовчала та хмурилась Таїсія Петрівна. Згадувала. Думала. А наступного ранку прийшла до невістки.

– Марино, знову вночі не спала? Зуби у Сашка, чи що?

Дівчина стомлено кивнула.

– А їсти йому коли? Тільки нагодувала? Чудово! Тоді збирай онука, погуляю з ним, а ти поспиш хоч по-людськи. А потім прийду попрасую білизну.

– Та й взагалі, якщо треба тобі куди – на манікюр там, чи з подругою зустрітись, скажи – прийду посиджу із задоволенням.

Марина подивилася на свої нігті, та зітхнула. Та треба б звичайно…

– Добре, на манікюр завтра тоді сходи. А зараз спати, години три, не менше!

Малюк тихо сопів у візку, поки бабуся возила його парком. “Не така вже й нікчемна вона. Втомилася просто.

Одна з ним цілодобово. Але нічого допоможу, разом впораємося!” – думала Таїсія Петрівна…Ось така мудра подруга у Таїсії!

Полюбляємо ми всі на життя інших нарікати, бо ми досвічені, життя прожили, знаємо, як треба! А ті роки молоді, як світу білого не бачили, малечу ростили, ночей не спали – забули! І молодь зараз інша, і часи важкі – та людьми треба залишатися завжди! Я слушно міркую?

You cannot copy content of this page