Я вже втомилася жити в постійному очікуванні, коли сестра вкотре згадає про сина і почне встановлювати права. На неї періодично находить, вже не знаю з якої причини.
В сестри дитина з’явилася у вісімнадцять років від свого друга, з яким вони навіть не зустрічалися. Так, гуляли в одній компанії та от якось так вийшло, що вона залетіла.
“Батько” дитини зник у тумані так, що слідів тепер не знайти, та ніхто й не шукав до сильно. А сестра одразу після появи малюка заявила, що вона ще молода і не хоче ставити на собі хрест.
На кого впали всі турботи про її дитину? Правильно, на моїх батьків та на мене. Ще мамина сестра допомагала речами, бо в них від онука багато чого лишилося.
Батьки – не в мене люди хворі, тому в основному займатися дитиною доводилося мені. Батьки то в лікарні, то з тиском зрозуміло, що їм тяжко.
Сестра вперше згадала, що має сина, коли хлопчику було вісім місяців. Прийшла нетвереза, сльози лила, полізла обійматися до своєї “кровиночки”.
Мені хотілося за волосся її вивести з дому і дати стусана. Але батьки стали за сестру горою – мати дитини розуму набралася, повернулася, тепер заживемо.
Зажили, цілий місяць зажили. Саме стільки часу сестра провела вдома. Кілька разів погуляла з візочком, щоб сусіди бачили, яка вона молодець, а головні турботи як були на батьках, так і залишилися.
– Вона просто не звикла, але нічого, все налагодиться, – повторювала мама.
Даремно вона сподівалася. Через місяць сестра зібрала дрібнички та вночі зникла з дому, прихопивши у батьків певну суму грошей. Своє молоде життя поїхала кудись налагоджувати.
Її не було три роки, під час яких я повністю взяла турботи про племінника на себе, бо батьки перехворіли на ковід і дуже важко відновлювалися
Мене племінник вже мамою називає, я його люблю як рідного. Подумки сподівалася вже, що сестра десь осяде і забуде нас, це у неї чудово виходить, але через три роки вона знову намалювалася.
Придумала для батьків сумну історію, що вона мало не в рабстві була, хоча по ній видно, що ні в чому вона собі не відмовляла, ще й пила багато.
Знову сльози, знову “моя кровиночка”. Дитина її не визнає, кричить, до мене рветься, а батьки все йому “ось твоя мама, а це тітка”. В мене нервів не вистачає!
– Не можна у матері дитину забирати! Вона ж повернулася, то серце материнське болить! – вирішила наша мама.
А сестра зараз знову відсидиться, потім щось потягне у батьків і знову в “турне”! Але мої слова мати зустріла з обуренням, ніби минулого разу було не так.
І що я казала? Два місяці сестра їла, пила, плакала, що “кровиночка” її не визнає, а потім забрала мамині прикраси, дещо з моїх речей і поїхала у невідомому напрямку.
– Їй, напевно, було боляче бачити, що син її не визнає, – знайшла чергове виправдання цієї тварюки наша жаліслива мама, чим вивела мене на крик.
Їй онука шкодувати треба, якому ця погань знову зламала картину світу, дитина плакала і просила не віддавати його тій тітці, яка називається його мамою.
Отже, я поставила сім’ю перед вибором: перший варіант – вони допомагають мені позбавити сестру батьківських прав, бо є за що, я оформляю офіційну опіку над дитиною і ми живемо довго та щасливо.
Другий варіант – вони продовжують цілувати сестру під хвіст, псують і далі нерви онукові, а я збираю речі та їду, бо не можу більше на все це дивитися.
Мати плаче, що не можна так з сестрою чинити, вона ж мати, вона ж народжувала, батько просто відмовчується, а мені вже час починати пити щось сильніше за заспокійливе, бо нерви здають.
Хочу сама почати процес позбавлення сестри батьківських прав, але боюся, що батьки почнуть вставляти палиці в колеса і ми з ними вщент посваримося. Але й залишати все так, як зараз, теж не бачу сенсу. От що робити, як вчинити?
