Потрібно було краще впізнати одне одного, а потім з’їжджатися

З чоловіком розлучилася дуже давно, дітей ростила сама, без його допомоги. І ось діти виросли, у кожного свої сім’ї, і я залишилася одна. Два роки тому зустріла свого нинішнього чоловіка. За рік ми вирішили жити разом, діти були не проти, і він переїхав до мене.

Спочатку я була задоволена, що живу не одна, є з ким і поговорити, і поїхати кудись, але вже через рік зрозуміла, що зробила помилку. Я звикла жити сама, самостійно все вирішувати, а тут довелося підлаштовуватися під чоловіка.

Йому все не так, він останнім часом став дратувати своїм егоїзмом, хоча грошей не шкодує, з дітьми порозумівся. Але в мене з’явилося багато обов’язків, від яких я вже відвикла. Приготувати вчасно обід та ще щось смачне. Чоловік любить домашню випічку до чаю, я такого навіть для себе я не робила, а якщо й готувала, то дуже рідко.

Останнім часом він робить мені постійно зауваження, все не так, каже, що у мене ніде немає порядку, але ж я якось жила до нього, все робила сама. Натомість мені ніхто нічого не вказував.

Нещодавній конфлікт ще більше підтвердив, що із заміжжям я поспішила, потрібно було краще впізнати одне одного, а потім з’їжджатися.

Нещодавно, після роботи ми з подругою домовилися зустрітися, треба було поговорити. Звісно зайшли до кафе випити кави, не на вулиці ж стояти та розмовляти?

Чоловік дзвонив разів десять, питав, коли буду вдома, хоч я його попередила, що зустрінуся з подругою. Він тоді запропонував запросити її до нас, щоб не зустрічатися після роботи, але я відмовилася, розмова при ньому не вийшла б.

Коли чоловік дізнався, що ми сидимо в кафе, кинув трубку. А потім вдома сказав, що він про все це думає. Ще й стояв на балконі та бачив, що я приїхала на таксі, це його розлютило ще більше.

Я вже відвикла, щоб мене контролювали, звикла жити так, як я вважаю за потрібне. Хочу поговорити, щоб він зібрав речі і поїхав до своїх батьків, тому що свою квартиру він здав, тепер треба чекати ще пів року, доки квартиранти з’їдуть. Але так довго чекати я не зможу, скажу, нехай їде. Розумію, що розмова буде неприємною, але я вже все для себе вирішила.

You cannot copy content of this page