Замовила нові штани собі в інтернеті. Недорогі всього 300 гривень. Але останнім часом у нас такі проблеми з фінансами, що для мене і ці гроші дуже багато означають.
Разом з тим, те що я знаходжуся в декреті не відміняє того, що мені хоч іноді потрібно виходити в люди. Як мінімум для того, щоб сходити в магазин чи до лікаря в поліклініку, з дитиною погратися в дворі.
Тимпаче, що в мене з речей, по суті, тільки старі розтягнуті спортивки і колготки які мають кілька стрілок і 2 затяжки, вони вже штопані не один раз.
Я зраділа, адже не те, що я капризую, просто вдягти, ну правда нічого. Сукні всі величезні, я дуже схудла, а штани соромно в домі носити, не те що кудись в них виходити. На днях ми мали йти в кіно разом з сестрою і зятьом, та і свята на носі.
Словом, коли додому прийшов чоловік я з радістю продемонструвала йому мою покупку, показала, як вони сидять на мені. Виявилося, що чоловікові вони не сподобалися, надто обтягували мою фігуру, як він пояснив.
Але я на це не зважала, така була захоплена покупкою, подумки сиділа вже в кінотеатрі і жувала попкорн. І тут поскаржилася чоловікові на те, що етикетка ззаду якось коле. Він пообіцяв обережно її відрізати, а сам, уявляєте, чикнув ножем і розпоров джинси ззаду ледь не навпіл.
Я потім знімала і дивилася, випадково так не роздереш, він відразу разом з етикеткою шмат джинсу зачепив. Клявся що випадково, а сам посміхався так незвично.
Я плакала цілу ніч. Велика дівчинка вже, але ридала як білуга, бо не так за джинси було образливо, а за те, що рідна людина так зі мною вчинила. Я позичила в сусідки штани, і чекала на вечір, налаштувалася на те, що дійсно чоловік випадково, і ми підемо в кіно, розважимося, приведемо наші відносини до ладу.
Але, чоловік вимкнув телефон, написав смс що образився в пішов в кіно без мене. Всім пояснив що це мої “бабські капризи”.
Чоловік мене не кінотеатру лишив, і не прогулянок з дітьми, не джинсів, а віри в кохання і повагу. Своєї вини не відчуває.
