Я не шукаю поради, якщо честно. Для мене в цій історії зрозуміло, що і як я робитиму. Але те, як до мене поставились у моїй родині за останній місяць мене добряче шокувало.
Родина чоловіка мені завжди подабалась. Звиайні такі люди, зірок з неба не хапають, але всі працьовиті і щось корисне роблять. Ірина Василівна, свекруха моя, все життя відпрацювала педагогом, виховала двох синів і наступного року вже піде на пенсію.
Ми з Сергієм побралися 2 роки тому. Зараз ми активно працюємо, щоб придбати квартиру. У нас обох високий дохід, тому іпотеку можемо і не брати, якщо активно працюватимемо і будемо іти до своєї мети. Після весілля ми орендували квартиру недалеко від його матері, бо це дуже пристойний район міста та й чоловік мій тут виріс і до всього звик.
У Сергія є старший брат Микола, він вже більше десяти років як одружений і має гарнюню дочку. Сам він працює слюсарем, а його дружина перукар у недорогій перукарні на околиці міста. Ми з Ілоною не те щоб подружки, але завжди відносилися тепло одна до одної.
Моя історія починається десь з місяць тому. Суботнім ранком до мене зателефонувала свекруха, попросила забігти на годинку і допогти їй у одній справі. Я була стомлена, от чесно, дуже стомлена. Я так і сказала Ірині Василівні, що вчора вийшла з зали суду близько десятої вечора і потребую відпочинку у свій вихідний.
Вона мені ніжним голосом заперечила, що тут щось простеньке, лишень от їй самій то незручно робити. Так, вона навмисне телефоном не сказала мені, якої саме допомоги потребує.
Я недовго збиралась, накинула пальто на піжамний костюм і пішла до літньої родички у сусідню багатоповерхівку. Я дуже сподівалась за годину прийти назад у свою квартиру і лягти спати.
Коли я ступила за поріг мене зустріла наступна картина. В залі на полу був таз із пінною водою. На столі лежали якісь металеві пилки, щипчики, лак для нігтів, навіщось розрізаний пакет, мисочка, щіточка і фарба для волосся. Завжди гарно вбрана свекруха, цього ранку була у старезній, заплямованій і навіть з дірками футболці. А ще у неї була дуже несвіжа зачіска. Я маю наувазі довгенько немите волосся.
Я привіталася, посміхнулася родичці і замовкла, даючи їй змогу пояснити мені, яке ж у неї до мене прохання.
-Дитино, такий у тебе костюм світлий, давай я дам тобі вдягти щось таке, що не шкода.
-Ой, не вигадуйте, це домашній костюм і мені зручно так, – обірвала я пропозицію з перевдягань і продовжила чекати на якісь деталі. Я хотіла додому, дуже хотіла додому під ковдру.
-Олю, мені треба, щоб ти пофарбувала мені корені волосся. Вибач, що так зранку і в суботу, та я вже третій день не мию волосся, бо ж так треба, коли фарбуєш. Я вже хочу поскоріше то всьо зробити і гарно їх висушити. Ледь дочекалася твого вихідного, – спокійно доповідала мені ситуацію літня родичка. – І як нафарбуємо, то зроби мені педикюр, як тільки зможеш. Я жінка не балувана. Я в теплій воді поки сидітиму і ти там враз впораєшся. Тут справ і на годину не стане та вже й побіжиш відпочивати. Я вже помию волосся та посушу якось сама.
Знаєте, це було настільки для мене незрозуміло, що я слухала і не перебивала. Пані Ірина мене явно з кимось плутає. Я завжди ходжу до дорогих майстрів з навіть найменших питань, щодо догляду за собою. Я не маю вдома нічого з того, що вона тут розклала. Бо це роблять спеціалісти! А я роблю свою роботу, роботу юриста. І вже потім оплачую з зароблених будь-яку свою забаганку.
Я сказала, що не допоможу їй ані з фарбою, ані з нігтями. Запитала чи це все, що було їй потрібно. Потім попрощалася і пішла додому.
Пройшов якийсь час, думаю пару тижнів, і мені подзвонила братова дружина Ілона. Жіночка-сонце, така тепла і добра за характером, питася як справи, як живемо. Розповіла трішки й про своє житя, про доню. А потім перейшла до справи.
Виявилося, що мені треба на вихідних приїхати в її перукарню. Це бозна де знаходиться, якщо честно. Вона каже, що важливо не пізніше третьої і вже зараз треба сказати коли саме я буду, щоб вона по запису виділила час. Я спинила цей монолог прямим питанням, що саме їй від мене треба.
-Приїдеш і я тобі швидесенько покажу, як простіше пофарбувати корені. Жодних сладних технік, обіцяю. Ти навіть не уявляєш, наскільки це може бути просто. Я впевнена, що ти точно упораєшся, просто ж треба тобі це нормально показати, – проговорила жіночка на тому кінці проводу.
Я запиталася, чи я колись просила її проводити мені майстер-класи? Ні? Добре. А чи я казала колись, що мрію покинути роботу юриста і піти працювати перукарем? Теж ні? І тут добре.
Ще мені хотілося додати, що в перукарню такого рівня я й на процедури б не пішла. Чого тоді чекати, що я хочу відчути себе тамтешнім майстром? Але це вже було б зло, тож я мовчала.
Ілона невпевнено почала говорити, що ті процедури, про які просила свекруха, не є складними. Якщо мені показати, то я не боятимусь взятися і зробити.
Платити в центрі міста за такий догляд Ірині Василівні дорого, вона звикла, що Ілона приїджає та все робить на дому. Так і було багато років. Та зараз Ілона вважає, що якщо я живу ледь не за рогом, то чого вона має їхати і всьо то робити. Мені ж простіше забігти на годинку.
Я дуже спокійно і можливо навіть холодно проговорила, що я юрист. Я працюю юристом, а в вихідні маю й інші справи. Я рада провести час з родичами за чаєм, наприклад. Або ж попіклуватися про свекруху, якщо їй буде щось треба з продуктів або ліки. Я прибігу, хай би і в піжамі чи халаті. Але доглядати за нігтями на ногах чи мазати її навмисне забруднені пасма – це для мене абсурд. Питання закрито.
Я ще не обговорювала це питання із чоловіком, поки обидві жінки мовчать. Я не знаю чи вони ображаються, чи може таки зрозуміли. Думаю якщо з цього і виросте якийсь конфлікт, то я спокійно скажу Сергієві про все. Мій батько ж не чакає, що Сергій приїде його голити і підстригати! Тож і він ситуацію з матір’ю має зрозуміти як є.