Просила допомогти з дачею після зими – ні син, ні дочка не почухалися навіть. Зате зараз навперебій намагаються сплавити мені онуків
Я з квітня місяця просила когось зі своїх дорослих дітей допомогти мені на дачі. Там після зими треба було помити вікна, піч протопити, та й інші підготовчі заходи на сезон зробити.
Місяць просила, кажу, свята якраз будуть, приїжджайте, допоможіть. Не обов’язково ж, щоб усе хтось один робив, можна якось поділити обов’язки, але ніхто з них не приїхав.
До сусідки приїхав онук, ось він мені за тисячу гривень усе зробив. І вікна помив, і дров наколов, склав, і піч протопив, і допоміг витягнути речі просушити на сонечку, бо сама я спину зірвала б стільки тягати.
А рідні діточки навіть не подзвонили дізнатися, чи впоралася я там, чи ні, потрібна допомога чи ні. Певне, не хотіли зайвий раз про себе нагадувати.
Ну, я теж не стала їм докучати, раз вони всі такі зайняті, на допомогу матері не знайшли й дня, то чого я їх турбуватиму. Займалася своїми справами потихеньку.
Будинок відмила, саджанці завезла, кілька разів у місто ще з’їздила, бо за один раз усе мені потрібне не змогла тягнути, діти ж не могли мені допомогти, хоч і в дочки, і в сина машини є.
Дзвонити вони мені стали вже ближче до кінця травня. Справами одразу зацікавилися, як я там мешкаю, як планую літо проводити.
Та вашими молитвами, діти, все гаразд. А літо я на дачі проведу, вже сама впораюсь. Десь сусіди допоможуть, десь сама розберуся.
Почали діти питати, чи я не хочу онуків на літо на дачу забрати. Це ж добре буде, якщо діти літо на природі проведуть, а не в місті.
Мовляв, у дітей незабаром навчальний рік закінчується, хотіли б привезти їх до мене.
– Ми самі все привеземо, і онука, і речі, і продукти, – умовляла мене дочка. Бач, одразу і час знайшовся, і машина, все прямо за помахом чарівної палички.
Син теж каже, що готовий хоч зараз привезти онука, бо фактично навчальний рік вже закінчився, а дитина телевізор дивиться весь день.
Правильно, чого б мені зараз не привезти онуків. З дачею я розібралася, до проживання вона готова, навіть подушки з ковдрами вже просохнути встигли. Допомога мені вже не потрібна, тепер можна безбоязно на дачу їхати, бо працювати не попрошу, нічого поки що там робити.
Ось можу запевнити, що коли мені знадобиться допомога, наприклад копати ділянку, ні зятя, ні сина я не побачу. Як не побачу і невістку з дочкою, коли треба буде ягоду збирати.
Хоча обіцяють, звичайно, що приїдуть, якщо потрібна буде допомога, але це поки що їм від мене щось потрібно. А як онуків сплавлять, то знову відмовки знайдуться.
Мені вже простіше сусідові з культиватором заплатити, він скопає, а ягоду я сама зберу, скільки мені треба, решту хай птахи їдять.
Відмовила я діткам, не візьму я онуків на дачу на літо. У мене тут справ багато, коли мені ще за дітьми стежити.
Але вони не перестають надзвонювати. Донька навіть приїхати, нібито побачитися, а то онук скучив по бабці, аж сили немає.
Пів року просила онука привезти ніяк не могли, хоча в одному місті живемо. Як вони до мене, так і я до них.
