Прийшовши на роботу я маю відразу хильнути склянку спирту, у мене ж важка робота, надто

Я хотіла закінчити страждання собі і своїм рідним, саме тому не почала лікування страшної хвороби на літеру “Р”. Адже всі знають що цей паразит не виводиться з організму, що від цього ліків немає. А продовжувати життя на рік чи два ціною квартири, забирати в дітей можливість вчитися та достойно жити я б не хотіла.

Та моя історія не така важлива як те, що я почула в ліфті. Я їхала додому, у нас квартира на 9 поверсі, ліфт часто ламався, але йти пішки сил не було. Коли на першому разом зі мною зайшов чоловік і натиснув мій поверх я здивувалася, адже там всього 3 квартири, одна з яких наша, ще одна старої бабці, а ще одна нещодавно опломбована, там сталася страшна трагедія.

Навіть розповідати страшно. Словом на 7 поверсі ліфт як завжди став, п’ятниця вечір, як думаєте, сильно квапився до нас ремонтник, нам довелося чекати 3 години, добре що зв’язок був і вентиляція працювала.

Чоловік відразу назвав мій діагноз, і від цього я ледь не впала. Він не став довго чекати на запитання, відповів тільки що працює патологоанатомом, хто не знає, має розуміти, що це експерт який дає висновок і робить розтин щодо різних злочинів, коли приводзять неживих людей на експертизу, бо він працює суд мед експертом.

У нас зав’язалася розмова, і вияснилося, що він їхав саме в ту квартиру по справам, мав передати або залишити в поштовому ящику лист з результатами.

Всі думають що прийшовши на роботу я маю відразу хильнути склянку спирту, але це далеко не так. Моя робота настільки важлива, я головний адвокат і суддя, бо ж я вирішую своїми діагнозами і висновками винна людина чи ні.

Люди часто задають мені нерозумні питання, та я не сержуся, з урахуванням того як починається кожен мій день, окрім склянки спирту, звісно ж, сміється, я навчився не ображатися, бо знаю ціну життю.

Мені стало дуже цікаво, ми говорили годину, може дві, потім нас випустили з ліфту і на прощання він мені сказав. “Варто змінити лікаря”. -Але я в найкращого спеціаліста в місті. – Так але він не лікує. – Я сама не хочу. – От я і кажу, що не лікує, адже якби був розумним, то сказав би вам що вихід ж, ваші симптоми схожі ще на одну хворобу, і якщо це вона, то все можливо вилікувати.

“До побачення” сказала я, і навіть не подумала що бовкнула. -Воно не відбудеться, якщо ви мене послухаєте.

Через 8 років на мене з екрану телевізора дивився цей чоловік, щось коментував, якісь новини, він був там експертом, і на останок сказав “На все добре”. – Дивне прощання, перервав мої думки мій чоловік. У нас зазвичай кажуть до зустрічі чи до побачення. Я посміхнулася і вткнулася носом в сорочку чоловіка, тримаючи на руках шестимісячного молодшого сина.

You cannot copy content of this page