Всі чули таке прислів’я, “Скрізь добре де нас немає”, так от я хочу розповісти вам історію, як я мріяла поїхати до великого міста зі свого селища, але пройшовши всі тяготи міського життя поїхала назад і задоволена тим як я живу тепер.
Це було років три тому приблизно, я тільки закінчила заводський коледж, але бажання йти працювати на завод не було. Я зібрала свої речі і на першій же електричці поїхала в Харків.
У мене були амбіції, мрії, думала, що все буде легко і просто, та ще думала до такої міри, що поїхала без копійки грошей, добре хоч друзі там були.
Приїхавши туди глянувши на висотки великого міста я зрозуміла, що життя прекрасне. Подзвонила подрузі домовилася про зустріч. Зайшла в книжковий магазин взяла газету з оголошеннями і поїхала до неї.
Поки їхала знайшла оголошення про роботу, зателефонувала домовилася про зустріч на наступний день.
Приїхавши до подруги ми вирішили погуляти. Вийшли на вулицю обійшли весь район в якому вона жила, всі магазини. Йдучи назад до неї додому ми познайомилися з хлопцями.
Я познайомилася з батьком своєї майбутньої дитини. Він був блакитноокий блондин, веселий і життєрадісний. У нього було важко не закохатися.
На наступний день я без жодних зусиль влаштувалася на роботу, продавцем в магазин. І тут почалося. Будинок, робота, зустрічі з коханим трохи згодом я переїхала до нього.
Все було добре, навіть дуже добре. Але після року щасливого життя у великому місті, живучи з коханою людиною я завагітніла. Звичайно ж я сказала йому, але я не очікувала від нього такої реакції, він став кричати й казати що він не готовий до дітей і сказав мені йти і позбавлятися від дитини.
Довго думаючи вибираючи між дитиною і коханим я вибрала дитину. Звісно від нього я пішла. Поїхала назад до подруги.
І тут почалися труднощі життя, у подруги я провела недовго. Вона почала жити з хлопцем. Дочекалася заробітної плати зняла кімнату, але як жити далі було усвідомлювавши складність роботи не дуже та й скоро маленька дитина повинна була з’явитися.
Довго думаючи я прийняла рішення повернутися додому. Приїхавши назад я встала на облік у зв’язку з вагітністю, народила добре. Тепер я вважаю, що краще жити там де ти народився, знаєш кожну собаку, бабусю, де є друзі і мій малюк. Ось воно щастя.
