Сиджу ось і думаю, що п’ять років шлюбу просто коту під хвіст. Думала, що у нас із чоловіком шлюб із взаємним коханням, а з’ясувалося, що він у такий оригінальний спосіб вирішив помститися своїй колишній.
Могла б взагалі-то і раніше здогадатися. Він ніколи не звертав на мене уваги, а тут раптом прорвало хлопця, але я тоді була закохана в нього наче сліпа, тому критичного мислення не варто було чекати.
Ми в студентстві спілкувалися в одній компанії, мені він тоді дуже подобався, але на шию я йому не вішалася, а мої натяки він ігнорував.
Мені було боляче, я намагалася якось із собою впоратися, але розуміла, що не можу, тому й не заводила з іншими стосунків. Не хотіла брехати ні собі, ні хлопцям.
Після університету наша компанія продовжила спілкуватися, він входив до її числа. Я намагалася його викинути з голови, але не виходило.
Єдине, що я могла від себе добитися, це не переслідувати та не стежити за ним. Знала, що в нього були якісь стосунки, знала, що він розійшовся зі своєю дівчиною, але таке бувало не раз, я вже не сподівалася, що він зверне на мене увагу.
І раптом сталося диво. Він став проявляти знаки уваги, хоча раніше старанно ігнорував мене, почав кликати на побачення, дарувати квіти. Пів року все було, як у тумані.
Я ніг не відчувала від щастя. Не знала, кому молитися, кому дякувати за такий подарунок долі. Коли він за пів року запропонував мені стати його дружиною, я погодилася. Стільки років я чекала, а тут ось воно – мрія збулася, я виходжу заміж за коханого чоловіка!
Ми розписалися, почалося сімейне життя, різне було за п’ять років, але я була впевнена в тому, що у нас справжня сім’я, я кохаю, мене кохають, інакше навіщо це все?
В нас з’явилася донька, мені здавалося, що нашому щастю нічого не може перешкодити, поки кілька тижнів тому чоловік не зізнався в нетверезому стані, що одружився зі мною просто на зло колишній.
Виявляється, вона його покинула, знайшла собі іншого хлопця, а чоловік вирішив показати, що не гірше, став зустрічатися зі мною. Потім він дізнався, що вона вийшла заміж, і вирішив діяти на випередження.
Для мене це було дуже раптове та неприємне зізнання. П’ять років шлюбу з коханим чоловіком, дитина від нього, а тут виявилося, що ти просто знаряддя помсти, не більше.
Коли чоловік протверезів, я вирішила ще раз уточнити, чи правду він мені сказав. Так хотілося вірити у краще, але не сталося, чоловік підтвердив свої слова.
Але остаточно мене добили його слова про те, що він не знає, чи він кохає мене. Ось колишню він все ще любить, як виявилося.
Я повністю розбита, остаточно не впасти в істерику, не почати битися головою об підлогу мені допомагає усвідомлення, що в мене є дитина, якій я потрібна в здоровому глузді та зібраному стані.
Боляче, прикро, гидко. Подала на розлучення, бо жити запасним варіантом не хочу навіть заради дитини.
