Ми з подругою дружили з дитинства, ще до школи, вона ходила в садок, а я ні. Пам’ятаю, як чекала її вечорами в пісочниці з дитсадка.
Потім ми пішли до першого класу, за однією партою не сиділи, але були дуже дружні і шкодували, що не сестри. Після 9 класу наші шляхи трохи розійшлися: вона пішла до училища, а я залишилася закінчувати школу, але зв’язку не втрачали. Потім після закінчення навчальних закладів ми мріяли працювати разом.
З різницею на рік ми одружилися з хлопцями з однієї компанії, в один рік із різницею в 4 місяці у нас народилися діти — дівчатка. Потім, як і мріяли, ми почали разом працювати, завжди були, не розлий вода, ближче подруги в мене ніколи не було.
Через 10 років після весілля подруга покохала іншого чоловіка і розлучилася. Я її у всьому підтримувала, хоч і вважала, що вона погарячкувала.
З її чоловіком нас пов’язували дружні стосунки, тому що всі ми були з однієї компанії, і мій чоловік з ним дружив. Звичайно після розлучення ми підтримували стосунки з ним, але їй це не подобалося.
І ось одного разу її колишній чоловік запросив нас до нього на День народження. Я подрузі про це чесно сказала, на що вона поставила мені умови – або він, або вона.
Але, вибачте, адже не він завів коханку, він не виганяв її з дому? Чому і за що, я та мій чоловік мали проігнорувати його запрошення? Ми ж були друзями! Ми, звичайно, пішли, і після цього моя подруга стала вважати мене зрадницею.
Минуло чимало років, а ми так і не спілкуємось. Тільки на рівні “Привіт, як справи?”, коли на роботі перетинаємось. Наші доньки дружать, хоч і бачаться нечасто.
Я намагалася кілька разів піти на примирення, але подруга знову намагається ставити мені умови, щоб я не спілкувалася з іншою нашою подругою. Між нами виріс Китайський мур, і я вже не можу з нею спілкуватися, як раніше.
Скажу більше: якщо побачу її здалеку на вулиці, можу перейти на другий бік дороги. Ніколи не думала, що так усе скінчиться. Людина я не злопам’ятна, але вже не можу переступити через себе. Можливо я не права?
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…
Сусідка Ніна Павлівна, наче тінь, з’явилася біля хвіртки, саме коли Аліна ставила важкий пакет із…