Хочу розповісти історію, як я познайомилася зі своїм цивільним чоловіком. Все починалося з дружби. Якщо чесно, перший час він мені був противний, в ролі свого хлопця я його і уявити не могла. Тоді мені було 20 років.
Я тоді вступила до університету, на перший курс після коледжу. Ми з ним познайомилися через спільних друзів, перша зустріч була не дуже. Пізніше він запросив мене до себе в гості посидіти подивитися фільм, я пішла до нього без жодної задньої думки, що може щось трапитися.
Я вже на той час відчувала що він надійна людина, він викликав у мене довіру. Далі день за днем ми почали проводити час разом: він покинув своїх друзів, я забула своїх подруг.
Таким чином минуло вже пів року, у лютому 2020 року за 2 дні до святого Валентина у мене трапився перший досвід спілкування з цим хлопцем.
Ми невтомно насолоджувалися одне одним. У жовтні того ж року його забрали в армію, в листопаді я з його батьками їздила в чуже місто до нього на присягу і чекала рік. Звичайно під час очікування свого коханого я наробила багато дурниць, про що дуже сильно жалкую і з почуттям совісті лягаю спати щоночі.
Наприкінці жовтня минулого року, він повернувся нічого не підозрюючи. Прийшов він звичайно з армії з жахливим характером, сильно змінився: нервовий, агресивний, запальний, але незабаром це пройшло.
Загалом він змінився і буквально в нещодавно йому зробили подарунок від рідних – квартира. Він довго роздумував варто переїжджати чи ні, але під моєю непомітною атакою, він наче сам вирішив переїхати і заявив, що їде без мене в інший район.
Звісно тут знову образи з мого боку і ось результат: ми вже пів року живемо разом і дуже щасливі, звичайно є розбіжності. Були сварки і навіть відхід з дому до мами (з мого боку) але факт – ми разом і нічого не потребуємо.
Раніше я і думати боялася, що таке може бути: перше кохання в 20 років, і так надовго. Зараз мені 25, йому 27. Були розмови про весілля, але я переконала його не поспішати, адже штамп у паспорті не найголовніше в житті, головне що ми любимо одне одного і наше кохання не згасло.
PS: Хочу, щоб таких чудес було якомога більше, я раніше думала що таке може бути тільки в казках… Але дива трапляються і на землі.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…