Раніше я і думати боялася, що таке може бути: перше кохання в 20 років, і так надовго

Хочу розповісти історію, як я познайомилася зі своїм цивільним чоловіком. Все починалося з дружби. Якщо чесно, перший час він мені був противний, в ролі свого хлопця я його і уявити не могла. Тоді мені було 20 років.

Я тоді вступила до університету, на перший курс після коледжу. Ми з ним познайомилися через спільних друзів, перша зустріч була не дуже. Пізніше він запросив мене до себе в гості посидіти подивитися фільм, я пішла до нього без жодної задньої думки, що може щось трапитися.

Я вже на той час відчувала що він надійна людина, він викликав у мене довіру. Далі день за днем ​​ми почали проводити час разом: він покинув своїх друзів, я забула своїх подруг.

Таким чином минуло вже пів року, у лютому 2020 року за 2 дні до святого Валентина у мене трапився перший досвід спілкування з цим хлопцем.

Ми невтомно насолоджувалися одне одним. У жовтні того ж року його забрали в армію, в листопаді я з його батьками їздила в чуже місто до нього на присягу і чекала рік. Звичайно під час очікування свого коханого я наробила багато дурниць, про що дуже сильно жалкую і з почуттям совісті лягаю спати щоночі.

Наприкінці жовтня минулого року, він повернувся нічого не підозрюючи. Прийшов він звичайно з армії з жахливим характером, сильно змінився: нервовий, агресивний, запальний, але незабаром це пройшло.

Загалом він змінився і буквально в нещодавно йому зробили подарунок від рідних – квартира. Він довго роздумував варто переїжджати чи ні, але під моєю непомітною атакою, він наче сам вирішив переїхати і заявив, що їде без мене в інший район.

Звісно тут знову образи з мого боку і ось результат: ми вже пів року живемо разом і дуже щасливі, звичайно є розбіжності. Були сварки і навіть відхід з дому до мами (з мого боку) але факт – ми разом і нічого не потребуємо.

Раніше я і думати боялася, що таке може бути: перше кохання в 20 років, і так надовго. Зараз мені 25, йому 27. Були розмови про весілля, але я переконала його не поспішати, адже штамп у паспорті не найголовніше в житті, головне що ми любимо одне одного і наше кохання не згасло.

PS: Хочу, щоб таких чудес було якомога більше, я раніше думала що таке може бути тільки в казках… Але дива трапляються і на землі.