Валя одразу після одруження перебралася у квартиру Андрія. Більше було нікуди, – винаймати, не вистачало грошей, а в гуртожитку…
Вона ж одружена. Свекруха зустріла її добре. Наталя Петрівна нагадувала їй бабусю. Дбайлива, тиха. З онуком допомагала.
Андрій був пізньою дитиною. Старша дочка Катерина, сестра Андрія, давно була одружена. Вісімнадцять років різниця.
Коли Каті виповнилося сімнадцять, то раптово пішов із життя чоловік Наталі Петрівни. Про своє цікаве положення вона дізналася лише після похорону.
Спочатку думала, через стрес збій стався, а потім було пізно. Про позбавлення вона не думала, – жили з чоловіком добре, любили один одного.
Про страшну процедуру тоді говорила дочка, навіть кричала. Про допомогу, про своє навчання, про гроші… Їй вступати, а мати народ жувати. Після пол.огів просила залишити дитину у лікарні.
– Це моя дитина, не тобі вирішувати!
Накопичення, що залишилися від чоловіка, були витрачені на освіту доньки. Після навчання Катерина вдало вийшла заміж, але з Андрієм стосунки не налагодилися. Брат, який їй не потрібний.
Мати звернулася до неї по допомогу один раз. Треба було знайти житло студенту, а краще б за Андрієм доглядала Катя.
– Не послухала мене, от і справляйся сама!
Наталя впоралася, вона одразу зрозуміла, що на доньку розраховувати не доведеться. Вона й не намагалася, але тут єдине прохання було.
Катерині не подобалося, що брат привів дружину у квартиру матері. Вона ніколи цього не приховувала. Брата не любила, а тим більше, його сім’ю любити не збиралася.
– Ти хочеш, щоб ці жили з тобою? Нехай наймають та на своє заробляють. Я ж спромоглася!
– У тебе квартира чоловіка, тобі пощастило! А Валя теж прийшла до чоловіка.
– Ми живемо одні, а ти з ними повинна? Тобі треба відпочивати!
– А я й так відпочиваю.
***
– От на таку матір цей Андрій був потрібний? А мені потім квартиру з ним ділити доведеться! Що вона думала? – Якось тихо сказала Катерина своєму чоловікові, коли мати відмовила їй в дарчій.
І у стін можуть бути вуха, – мати почула.
***
Андрій не вижив у дорожній пригоді, коли їхньому синові виповнилося чотири роки. Похорон, поминки. Наталі Петрівні довелося викликати швидку.
– Моя опора, моя підтримка! – Плакала вона за сином.
Валя теж плакала, переживала сильно. Максим ще нічого не розумів, крім того, що тато не прийшов додому. Він з переляком дивився на матір та бабусю. Чому вони плачуть? Тітка Катя не плаче.
Гості розійшлися. Валентина мила посуд, Наталя Петрівна заснула.
– Речі збирай і на вихід! – Почула Валентина. – Брата мого немає, а тому тобі тут не місце! Ти для нас ніхто, а твій новий статус “вдова” не дає тобі права бути тут.
– Ми переїжджаємо сюди, буду за матір’ю наглядати. У мене син скоро народиться, матері буде заміна. У вихідний тебе тут не повинно бути.
– Нехай мені про це Наталя Петрівна сама скаже.
– Не скаже вона тобі, ти сама повинна розуміти. Їй зараз погано, не до тебе. Їй можеш і не говорити, просто йди. Не треба капати на нерви, мати не залізна. Зрозуміла?
– Зрозуміла.
Валя довго не спала. Їхати в село до тітки вона не могла. Там і без неї вистачало проблем, та й дивитися на ці проблеми вже не було сил. Надивилась у дитинстві. Подруг у неї не було.
Грошей практично не залишилося, всі витратили на похорон. Хостел, а може якийсь притулок? Якщо вона не знайде житла, може втратити дитину.
Валя шукала вихід і не знаходила. Вокзал? Вона працює, Максим ходить в дитячій садок, але орендувати квартиру вона зможе лише із зарплати. Катерина сказала йти одразу. У вихідний.
Вранці Валя відвела Максимку в садочок, а сама пішла працювати. Зміна видалася нелегкою, весь день на ногах. Вона не хотіла турбувати свекруху, але Максима треба було забрати з садка. Довелося їй зателефонувати.
– Ми вже додому йдемо, ти не хвилюйся, працюй. Я пам’ятаю.
– Дякую.
У суботу вранці Валя почала збирати речі. Катерина приїхала зарано. Валізи стояли біля дверей, чоловік заносив коробки.
– Ми переїжджаємо до тебе, доглядатимемо тебе. Тобі зараз не можна залишатись одній.
– А попереджати не треба? Ти мені не казала про це.
– Ти моя мати і я повинна.
– Я не одна.
– Що? Не одна? Я дочка, а ця тобі ніхто. І невідомо, чия це дитина?
– Як ти можеш так казати? Максим дуже схожий на Андрія. Це ж твій племінник!
– Маленькі діти всі схожі один на одного.
У цей час Максим підбіг до бабусі.
– А ми їдемо. Я сумуватиму. Можна ми приїжджатимемо? Іноді. Бабусю, що ти мовчиш?
– Куди їдете? Ви кидаєте мене? Валентино, Валю, що трапилося? – Наталя Петрівна зайшла до кімнати невістки.
У цей час Катерина командувала на кухні. Поставила мікрохвильову піч, кавоварку. Викинула рушники та фартух. Глянула на фіранки. Перевірила холодильник та шафи.
Наталя увійшла на кухню, помітила оновлення.
– Це ти? – Запитала вона дочку.
– Я! Ти ж сама не в змозі їх вигнати. Тобі ж не вистачить духу, ти ж…
– Не вистачить духу? Ти впевнена?
– Мамо, ти завжди була надто м’якою, тому я все взяла на себе.
– Ти взяла на себе? Ти виганяєш мого онука та його матір на вулицю?
– Знайдуть де жити, але це вже їхні проблеми. Зате тепер у тебе проблем не буде, я сама все вирішу.
– Я сама можу розпоряджатися у своїй квартирі! Пішла геть!
– Ну чого встала, чого рота роззявила? Мати тобі сказала! Бери свого сина і йди!
– Катерино, я тобі говорю! Забирай свої речі та чоловіка і йди. Валентина та Максим залишаться. Я чекаю!
Наталя Петрівна сіла за стіл і почала спостерігати. Катерина кричала, лаялася, навіть розбила улюблений кухоль матері. Мати мовчала. За пів години все стихло, двері зачинилися.
– Валю, ти пробач мені, я не знала, не думала. Ви живіть, я не проти, розумію. І з вами мені спокійніше, ніж із Катериною. Вона все під себе, а моєї думки не питає, ніколи не питала.
– Андрія не любила, не хотіла його. Вона була одна, а тут брат з’явився. Однією хотіла бути. Я її тільки зараз зрозуміла, а вона вже тоді про це думала.
***
Минуло двадцять років. Максим дбав про бабусю, Валентина так і не вийшла заміж. Усі жили дружно в одній квартирі, тільки Катерина припинила приходити до матері в гості. Мати чекала.
Наталя Петрівна написала дарчу на Валентину. Максим мав намір оформляти іпотеку. Усі живі та здорові.
Колись Катерина прибіжить за спадщиною матері, не така вона людина, щоб проґавити таку нагоду. Але це вже зовсім інша історія…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
