Зустрічаюся з хлопцем вже довгих 7 років. Ми почали спілкуватися ще коли нам було 14. І зараз досі разом. Ось уже 2 роки, як ми з’їхалися. І все б нічого, але у нас почалися постійні скандали через дрібниці.
Він дуже добрий хлопець, але домосід. Максимум, куди його можна витягнути, це в кіно або в кафе з його друзями, куди в мене немає жодного бажання ходити.
Його абсолютно влаштовує закінчені 9 класів, і зарплата 10 тисяч без жодного шансу на підвищення. Працює він неофіційно, пенсія йому теж не капає. Коли я починаю просити його про те, що все-таки варто піти вчитися, він починає кричати і бурчати на мене, мовляв, навіщо це потрібно, зараз і без освіти всі добре почуваються.
Але це не є головною проблемою. Я, відповідно навчаюсь в університеті, вже закінчую магістратуру, маю дуже багато друзів та подруг. І в цьому проблема. Друзі.
Я ніколи не давала зайвого приводу навіть подумати, що я йому змінила. Хоча була навіть ситуація навпаки, багато хто говорив свого часу що хлопець зраджує мені. Але не суть, це все забулося. А зараз його ревнощі просто вбивають мене.
На День народження мого брата, через те, що я привіталася зі своїм однокласником та другом, він розлютився і пішов. Просто пішов незрозуміло куди, на мої дзвінки відповідав грубо або взагалі не брав слухавки.
Як результат: де він ночував, досі залишається загадкою, бо додому він точно не зміг би поїхати, ми були далеко за містом, без машини. Тепер уже минув тиждень із цього інциденту, він навіть не розмовляє зі мною. Вважає винною.
Дуже все це неприємно і таких ситуацій безліч, а я навіть працювати ще не пішла. Що ж буде, коли я працюватиму не тільки в жіночому, а й чоловічому колективі? Він мене вдома замикатиме?
Не знаю що мені робити, до сліз. Намагалася виправити цю ситуацію, розмовляла з ним, але все марно. Тепер після такого ставлення до себе я навіть не впевнена, що люблю його.
