Рік тому познайомилася із чоловіком в інтернеті. Не на сайті знайомств, а у водійській групі. Він давав мені корисні поради щодо ремонту автомобіля. Поступово втягнулася у листування, запропонувала зустрітися особисто.
Він спершу написав, що перебуває за кордоном, а потім зізнався, що відбуває термін. Я відразу припинила листування, кілька днів ходила, як у воду опущена. Через кілька днів він написав, що не образився та знав що так буде, побажав мені всього найкращого.
Я прямо розплакалася, що мені так не щастить, адже чоловік реально добрий. Видно, що грамотний, господарський, майстерний і на будь-які теми можна з ним поспілкуватися. Виявилося, що сидить він не за своєї провини. “Добрі” друзі допомогли.
У березні у мене був день народження, і він привітав мене з ним, причому так що я не очікувала. Таке зворушливе, що в мене в душі все перевернулося. Відповіла йому. Знову почали спілкуватися. І закохалася остаточно, тепер тільки про нього й думаю. Сидіти йому залишилося менше ніж рік, наступної весни має звільнитися. Сім’ї в нього немає, лише брат та племінники. У рідне місто він повертатися не хоче, там друзі, з якими не бажає зустрічатися. Домовилися, що він приїде до мене, винайме квартиру, а там видно буде.
Мені, за великим рахунком, втрачати нічого. Мені 41 рік. Чоловіка та дітей немає, живу з мамою, і ось у цьому може бути проблема. Якщо вона дізнається, звідки мій чоловік, зляже з проблемами з серцем, я її знаю. До того ж мама дуже добре розуміється на людях і брехню від неї не приховати. Вона одразу відчуває фальш.
Знаходжуся в постійній напрузі, боюся сказати щось зайве. Ми ще ні дня не жили разом, а я вже вся на нервах. Як далі буде, просто не уявляю.
Поради не прошу, бо знаю, що негативних прикладів стосунків з ув’язненими дуже багато. А мені все одно хочеться вірити, що все буде гаразд, і ця людина – моя доля!
