Рік тому я почала зустрічатися із хлопцем. Начебто ми чудово один одному підходимо. Але мене з самого початку трохи бентежила його робота та заробіток.
Андрій працював таксистом. В принципі він міг заробити як дуже багато грошей, так і дуже мало. Усе залежало від його зайнятості. Але він якось завжди лінувався виходити на роботу на багато годин. Та й сама по собі робота таксистом була низькокваліфікованою.
Але мене бентежило навіть не це. Я вважаю, що соромно не працювати, а будь-яка робота – це добре. Головне, що вона взагалі є. Але при цьому мені завжди хотілося бачити біля себе людину, яка прагне чогось більшого. Андрія, здавалося, все більш ніж влаштовувало.
Мене злив цей стан справ ще й тому, що я сама була зовсім інша. Так, я не працюю директором банку, звісно. Але в мене така професія, в якій можна піднятися кар’єрними сходами. Ну і сама я – дуже цілеспрямована людина.
На той момент, коли я почала замислюватися про це все частіше, наші стосунки тривали близько чотирьох місяців. Я вирішила порадитися з подругами та мамою. Реакція у всіх була однакова.
– Ну, звісно ж, це проблема. Хлопець і дівчина повинні бути рівними. Причому у всьому – і в професії, і у фінансах. А ви з Андрієм начебто з різних планет, – заявила моя мама.
Після нашої розмови з нею я багато думала про це. І вирішила таки з ним поговорити. Наші стосунки вже набували серйозного повороту. Ми часто розмовляли про весілля. Андрій, звісно, ще не зробив пропозицію. Але треба було обговорити все на березі.
– Любий, скажу тобі чесно. Я тебе кохаю і таке інше, та й стосунки у нас прекрасні. Але я якось завжди уявляла іншу людину на місці мого чоловіка, – обережно почала я.
– Про що ти? Я тебе не розумію. Ти що, розлучитися хочеш? – злякався Андрій.
– Та ні, що ти. Просто мене хвилює твоя робота та зарплата. Мені здається, ти не прагнеш заробляти більше. А я таки хочу, щоб мій майбутній чоловік був такою ж ініціативною людиною, як і я сама, – пояснила я.
– Кохана, навіть не турбуйся про це. Все тому, що я поки що неодружений. Жив собі завжди приспівуючи та ні про що не думав. А тепер мені є, заради кого старатись. Тому, коли в мене з’явиться дружина, я звісно знайду іншу роботу і забезпечуватиму сім’ю, – відповів Андрій.
Я була на сьомому небі від щастя. І чому я раніше не завела цю розмову? Отримала б усі відповіді, що цікавлять мене, і жила б собі спокійно. Та й це було елементарно – ясна річ, що раніше у нього не було мотивації рости у всіх сенсах цього слова. А тепер вона з’явилась.
Через кілька місяців Андрій зробив мені пропозицію, і ми побралися. Я очікувала, що мало не після весілля він побіжить виконувати свої обіцянки. Але час минав, а він так і працював таксистом. Причому працював не більше, ніж раніше.
– Любий, ну і коли ти почнеш шукати нову роботу? Чи хоча б візьмеш більше змін на цій? Ми навіть на відпочинок ще не з’їздили. Чи я сама маю на відпустку заробити? – якось не витримала я.
– Аліно, не тисни на мене. Я ж сказав, що все буде. Від твоїх нагадувань легше не стане. Знайду я нову роботу, знайду, – запевнив Андрій.
Але йшли місяці, а ситуація не змінювалася. У мене вже складалося відчуття, що мене наче обдурили. Якоїсь миті я знову пішла за порадою до мами.
– Та я хотіла тобі одразу сказати, щоб ти не слухала ці казки. Я не розумію, під час весілля що, якесь переродження людини відбувається чи як? Ні, моя люба, яким він був завжди, таким і залишиться. І ніяке весілля людину так сильно змінити не може, – відповіла мама.
Тепер я думаю, що мені з цим робити. Все життя пхати його і змушувати працювати я точно не збираюся. Але й розвиватись як особистість і будувати кар’єру, поки мій чоловік лежить на дивані, я теж не хочу.
