Родичі мого чоловіка не люблять мене та нашу дитину. Дійшло до того, що я з ними взагалі не розмовляю

Не знаю, як ужитися зі свекрухою, її мамою та свекром. Живемо з чоловіком і тепер уже з маленькою донькою (їй 1,9) у нього вдома, точніше, у батьків та його бабусі.

У стосунках ми з ним давно 12 років, 7 живемо разом, два роки як у шлюбі. Але з його родичами мої стосунки зайшли в повний глухий кут. Спочатку все було нормально, до декретного я постійно працювала, а зараз увесь час удома.

Почну з того, що мене найбільше не влаштовує їхнє ставлення до моєї доньки: холодне, мізерне, нарікання, настанови, закиди. Рідко почуєш щось навіть схоже на добре слово.

У них ще є онук трохи молодший (йому 1,1) але від дочки, і звісно до нього зовсім інше ставлення. Його всі носять на руках, кружляють весь час поруч, іграшки купують. Правда ця дочка живе не з нами, але неподалік, бачимося у вихідні, коли вони приїжджають.

Так вийшло, що з першого дня, як я приїхала з пологового будинку з дитиною, їм не сподобалося що я у них не питала порад, не ділилася і закрилася.

Спочатку вони пропонували «кажи, що зробити, що допомогти», а мені було за радість самій поробити, дрібні радощі материнства.  І далі, спочатку донька була маленька для них, потім важка, а тепер уже велика.

Так і звикла я до самостійності, тому що залишилася рано в 15 років без мами, є старша сестра, ось з нею ми одна одну і підтримуємо, і допомагаємо, але родичам це не сподобалося.

Ми з чоловіком добудовуємо будинок, правда на спільній території, тобто у них у дворі, навіть хвіртка спільна, інакше ніяк. Сподіваюся, що через 2-3 місяці вже переїдемо, але як жити далі?

Я з ними вже практично взагалі не розмовляю. Дедалі частіше мене зачіпляло їх ставлення, і тепер виходить я зовсім з ними поруч мовчки сиджу, зовсім посварилася. Може я звичайно теж десь не права, тільки не зрозумію де, до кінця не можу оцінити цю ситуацію збоку. Чи можна виправити цю ситуацію чи вже все втрачено?